Отець Іван Мадар (Стах) дожив тої старості, коли сили зниділи геть-геть… Треби він правив вшепіт – дяки ледве чути його могли, а часто одне знання діла дяками рятувало відправу. Перед Різдвом повноважні представники церковної двадцятки йому сказали впоперек:
– Коли ви недужий і правити богослужіння, як тому ряд і закон, не можете, відкажіться… Громаді потрібен піп здоровий…
І він дав згоду відступити…
Сподівалися, що сам поїде до Мукачева на єпархію й зречеться служби. Не їхав…
Повноважні представники двадцятки найняли легкову машину й супроводом вибралися з ним. На єпархії приходу зрікся… «Подав заяву»… Тою ж машиною сподівалися привезти нового священника… Нового їм ніхто не дав… Ковдра, що мала оздобити сидіння для нового духовного отця, так і лежала мирно нерозгорнута і нерозстелена в кутку…
Прибули додому…
Один зайшов на парохію. І вже цілий світ для нього був іншим… І сам він був іншим. Перше, що захотілося 
йому – в плиті розпалити вогонь. Самому розпалити… В тій самій плиті, де роки тому майже кожен з громади вважав би за честь для духовного отця розпалити ватру…
Затріщали ліниво скіпки, що їх взявся трощити для підпалки… Зупинився, мов покам’янів…
– Як?… Він їх хрестив і миром помазував… Він їх вінчав… Він виряджав в останню путь їх близьких, батьків, матерів… Він їх сповідав, і вони йому сповідалися… Він на них накладав покуту і їм відпускав гріхи… Він поминав на богослужіннях їх близьку і далеку, відому і невідому йому рідню… А вони не можуть йому дарувати його старості…
В тому разі чому він їх навчав і чому навчив?.. Для чого він змарнував своє довге життя? Невже він його прожив марно?
Потетерів ураз, почув, як щось неначе ударило його в груди… І повалився, як важкий сніп…
Хата в ніч дивилася промерзлими, холодними сутінками…
Іван Чендей
зі Щоденника. 1974 р.
