Культура

Неділя пам’яті Григорія Палами

Московська церква, за яку українці теж несуть відповідальність, чимало доклалася до того, щоб християнство\православіє сприймалося як набір обрядових дій – театральних і незрозумілих, але овіяних якоюсь загадковістю та звичкою «так треба». Колись у Київському патріархаті я пропонував роздрукувати на найдешевшому папері пояснення Літургії – можна було взяти працю Миколи Гоголя за зразок.

Щоб роздавати всім захожанам у храмах, щоб розуміли – про що і нащо моляться… Але не знайшлося ні коштів, ні бажаючих це зробити. Тому й стоять люди – хоч і без московського «пакі і пакі», але все ж не знаючи символіки Літургії.

В українській церкві хоч мова зрозуміла, без тих всіх «вонмімів», а що вже казати про церкву московську, де стоять люди бевзями Господніми, кимвалами безголосими та ждуть, коли треба в скриньку гріш кинути і головне – свічечку правильно поставити, мо’ й поможе….

Отак православіє і сприймається – звісно, українське не так, як говорив обер-прокурор російського синоду (неканонічне, до речі, керування) Побєдоносцев про «козлогласованіє дячка» у російській церкві. Правий був Патріарх Філарет, назвавши одного разу російське православіє обрядославним – на жаль, його «родімиє пятна» перейшли значною мірою і до церкви української…

А православіє справжнє – не таке!
Сьогоднішня неділя святого єпископа Фессалонікійского Григорія Палами про це свідчить. Він жив у 13-му на початку 14 століть і відтоді поширився ісихазм, творцем якого він був. Ісихазм виявляє справжню суть православ’я – це безперестанна молитва, якій передує тиша і спокій. Тому й заривалися монахи в печери та й у землю, як Антоній Печерський, від роду в Любечі званий Антипою. Тому і йшли в пустелі та гори, шукаючи тиші і спокою, щоб зустріти Господа. Та й зараз у селі Бог буває частіше, ніж у гамірному місті…

Ісихазм сповідували афонські монахи, Антоній Печерський, Паїсій Величковський – а від нього оптинські старці, в одного з яких – Амвросія, улюбленою іконою була Матір Божа з предстоящими Антонієм та Феодосієм. Київська тобто ікона.

Колись у чернігівських Антонієвих печерах екскурсоводи – вихованці Герарда Кузнєцова, комуніста і енкаведиста, розповідали про ісихазм, як «пупкоглядство». Висміювали, бо при неперестанній Ісусовій молитві молільник схиляє на груди голову і здається зі сторони, що на свій пуп дивиться…

Так ввижалося атеїстам та комуністам. Але коли я одному випускнику філософського факультету, який знався на даосизмі і буддизмі, протестантизмі і католицизмі (і вважав, що знає православіє!), а сам був нехрещений, порадив почитати про ісихазм – він був вражений. Бо відкрив для себе християнство! До речі, не одразу, але все ж прийняв святе хрещення…

Святителю Григорію Палама, моли Бога за нас!

Василь Чепурний
світлина Віктора КОШМАЛА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.