Мабуть, усі ми знаємо (бодай щось) про Григорія Честахівського — людину, яка фактично змусила родичів Шевченка, його найближчих приятелів і всю українську громаду поховати Шевченка на Чернечій горі. Цікава і неоднозначна постать, контроверсійна. А все тому, що Честахівський спокусив доньку канівського рибалки Марусю Денисенко…
Він заручився з нею в часі упорядкування могили Шевченка в церкві, хоча мав законну дружину і доньку, про яких ніколи не згадував, і завіз дівчину, закохану в нього, до Петербурга, де згодом вона йому набридла…
Подальша доля Марусі була не тільки драматичною, а й трагічною — про все це дуже жваво написав Євген Нахлік у праці «З оточення Пантелеймона Куліша: Григорій Честахівський і Маруся Денисенко», яку можна прочитати у вільному доступі, скажімо, на «Чтиві», опублікована ж згадана праця у «Спадщині» 2009 р.
Євген Нахлік не виносить Честахівському жодних моральних присудів, трактує його як авантюрника, містифікатора, людину, що надто вільно поводилася із жіноцтвом. Однак Микола Костомаров був жорстким щодо Честахівського, який кинув пляму на святу справу — поховання Шевченка. Пантелеймон Куліш також 
назвав нещасну Марусю сестрою Катерини, присвячував їй власні вірші. Цікаво, що в поетичну полеміку з приводу Марусі вступив із Кулішем Олександр Кониський — романтична доба і спосіб полеміки теж романтичний.
Петербурзька громада винесла козакові Грицьку однозначний присуд: його позбавили громадянства за неморальну поведінку й заборонили спілкуватися з порядними людьми. І що цікаво: на фото біля труни Шевченка, де зібралися переважно родичі поета, Честахівський вийшов з двома обличчями — вочевидь, хтось його штовхнув. Але це цікава деталь — дволичним лишився для історії Честахівський.
Дехто з дослідників ще й досі пише про облудні звинувачення Честахівського, хоча у справі Марусі збереглося і листування, і спогади, які свідчать зовсім про інше. Питанням Марусі Денисенко займалися і Міяковський, і Данилов, а Євген Нахлік звів усі кінці в довершену цілість.
Деструктивно заперечувати очевидні речі і в житті, і в науці, не можна накласти заборону на факти, які псують нашу ідеальну картинку. І тільки така неідеальна історія й цікава, бо вона жива. До речі, на цьому відомому знимкові Шевченко щось не дуже задоволений Грицьком.
Роксана Харчук
А можна поменше хамської зверхности до читачів?
Що це ще за “НАША(?!!) ідеальна картинка”?
Якщо Вам втовкли до голови якісь ярлики, – то не треба їх перевалювати на суспільство.
Не знаю, хто як – а я вважаю, що живу серед нормальних людей.
“Деструктивно заперечувати очевидні речі і в житті, і в науці…”
Це даруйте, як розуміти?
По-Вашому, всяке звинувачення або наклеп слід зходу приймати за чисту монету?)))
Навіть не перевіривши, й не засумнівавшись?
Вас можливо, це страшенно здивує – але далеко не всі подібні “перекази” виявлялися урешті правдою.
З яких це пір плітки та риття в чужій брудній білизні стали на рівень з якоюсь релігійною догмою, в котрій (як по-Вашому виходить), “неприйстойно сумніватися”?