Те життя,
Що, здається, іде стороною,
У мені залишається,
Злившись зо мною,
І до бурі подібне,
На блискавку схоже,
І хотіло б мене оминути –
Не може
І коли б
Я його
Захотів оминути,
Я ніколи себе
Не спромігся б збагнути, –
І не будь воно кров’ю моєю
Омите,
Не могло б свою силу
Й воно зрозуміти.
(Леонід Первомайський. Вчора і завтра. К. 1974)
Це остання книжка Іллі Гуревича (4 травня 1908-9 грудня 1973), який виступав майже 50 років в українській літературі під псевдонімом Леонід Первомайський.
Писалася книжка ранньою осінню 1973, коли поет тяжко хворів і знав, що доживає останні дні. Основних тем три — війна, мистецтво поезії і час, невловимий у людському згоранні.
Мудрі, виважені думки. Він залишався одним з небагатьох поетів свого покоління, які пережили сталінські репресії, у яких інтелектуально-емоційна і естетична складова творили нерозривну цільність вірша.
Сумно, що людина прозріває в той момент, коли вже нічого змінити не може і є розуміння незворотності долі:
Що знаєш ти про час – його частина,
Його дихання найкоротша мить, –
Ти, – певна розуму свого людина,
Творець і жертва всіх його страхіть?
Чи він в тобі, чи ти живеш у ньому?
Не знаючи ні прірв, ні верховин.
Колише землю, милу і знайому,
Мов яблуко, в сліпих долонях він.
***
Коли спитають в мене – де мій дім,
Де край мій рідний, де моя земля –
Я певно знаю, що я відповім,
І хай посвідчать мовчазні поля,
І ті міста, й ті зрубані гаї,
В яких ще судний грім не одгримів,
І сповнені вогню пісні мої,
Бо все життя горів я, а не скнів.
Мій дім укрило небо весняне
В просторі вільних непідлеглих нив.
Мій рідний край не прокляне мене,
Бо в грізний час його я боронив,
Як синові довірилась мені
Земля, де серце матері лежить.
На цій землі зросли мої пісні –
На цій землі і по мені їм жить. 1945
(Леонід Первомайський. Слово. К. 1960)
Десь наприкінці 90-х мені пощастило придбати семитомник творів Леоніда Первомайського , виданий в середині 80-х, за смішну ціну, гривень 15. Тоді й відкрив для себе талановитого поета, прозаїка, перекладача.
Його роман “Дикий мед” є одним із найкращих про другу світову війну, написаних у 60-х роках ХХ ст. Його переклади сливе бездоганні, й шкода, що вони не перевидані у серії “Майстри поетичного перекладу”. Його поезії, балади, поеми сповнені любови, світла й залюблености в рідну землю.
Так, у його творах є ідеологічна складова. Але ця складова не кон’юнктура павличків, а наївна віра в комуністичну риторику, і вона часова, а не світоглядна.
І попробуйте сказати, що цю радянську літературу треба викинути із бібліотек. Ви ризикуєте оголити материкову вітчизняну літературу ХХ ст., позбавивши її права на людську помилку.
Євген Баран
