Ніби вчора усі ми разом поминали померлих рідних, згадували найкращими словами, молилися, аби затишно було їм в Царстві божому… І втішалися, що ми дружня родина. Та найбільшим нашим щастям було знати, що серед нас є той, хто об’єднував, навчав, окрилював . І все було зробити це під силу Степану Павловичу Колеснику.
А скільки повчальних тем, цікавих оповідок, історій із життя ми чули від нього, не злічити!
Згадуючи свою маму Теклю Микитівну, він розповідав, як одного разу десь на ярмарку, підійшла до неї циганка, аби поворожити. Мама Текля рішуче відмовилася від дослідження долі. Ступила декілька кроків в бік, намагаючись відбитися від надокучливої провидиці, та все ж пророчі фрази почула: «Є в тебе син, народжений у велике церковне свято. І велика радість тобі буде від нього».
Уже вдома в розмові з татом дивувалася: “І звідки знати тій циганці, що наш Стьопа народився на Воздвиження Хреста? Може й вправду буде нам щастя від дитини?”.
«Але ж не відомо чи мали те щастя від сина батьки? — бідкався Степан Павлович. — Як почали мене бити і розпитати на Політбюро ЦК, то стільки горя зазнали їхні вразливі натури, що ніхто й не позаздрить. Знаєте, я б пів царства віддав, аби хоч раз зустріти покійних батьків, розповісти, виправити жорстокі помилки долі, які змушували усіх страждати. Усі мої успіхи в житті — це заслуга золотих батьків. Боляче, що тато з мамою так і не дізналися про мою найвищу нагороду — Лауреата державної премії Т.Шевченка, відгуки читачів та любов дорого студентства, про моє теперішнє щастя».
То був 2023 рік.
Сьогодні — 2024-й. Доля так розпорядилася, що тепер вже ми кажемо про готовність віддати не пів царства, а усе царство, аби хоч на годинку, хвилину, мить повернути тебе у цей світ, який був нам усім раєм земним. Та мусимо лише згадувати про те щастя. Особливо щемні спогади сьогодні, в день, який у народі іменують Гробки.
Відвідали нині всі разом твоє нове місце спокою на кладовищі, сіли за поминальний стіл, та вже замість рідного світлого погляду, світло випромінює свіча, що гірко плаче разом з нами.
Щодня запалюємо ту свічу, аби яскравішим був шлях твоєї душі, яка неодмінно мусить приходити до нас, бо це єдина ниточка, що зв’язує два світи, зв’язує нас з тобою, дорогий Степане Павловичу.
Оксана Одинцова
