… Люблю, коли чоловіки не бояться щирості і ніжності… Дякую видавцеві Сергієві Пантюку за поетичні орієнтири… Він повідомив нещодавно, що готується до друку нова книжка Олексія Бика…
Чекаю на КНИГУ!
Таня Пилипець
***
…. Я знаю одного чоловіка, який піде, коли сонце на обрії буде вже геть руде. Він каже: поможи мені, Боже нічних доріг, щоб її не зустріти ніколи більше й ніде,
Всередині у мені зіяє чорна діра, об’єктивна реальність плавиться і вигора, ця чортова порожнеча глибиною у океан пожирає усе, що проситься з-під пера.
Чоловік гнівається: Боже нічних доріг, чом ти мене покинув, ну як ти міг? Ця жінка вартує більше усіх усюд, і тому нехай мої сліди замітає сніг.
Вона сама як самотність — без краю і вороття. Вийти із цього космосу важче усіх звитяг. Я знаю її напам’ять, я дихаю з нею в такт, коли вона посміхається — вії її тремтять.
Чоловік сміється: дивні твої діла! Я дві тисячі років рухався, як стріла, не спинявся і не вертався, Боже нічних доріг, але ця жінка мене, здається, перемогла.
Я живу з тягарем, від якого тріщить хребет. І якщо я лишусь — я зламаю в собі себе. Ти ж бачив цю жінку, Боже нічних доріг — ти добре розумієш, чому мене так гребе.
Вона неминуча до спазму усіх судин, і я веду себе як засранець або кретин, але сама вона не відпустить і не піде, і у мене із шансів лишився лише один.
І тому я мушу, допоки настане день, відірватися від погоні, сховатися між людей. Поможи мені, добрий Боже нічних доріг, щоб її не зустріти ніколи більше й ніде…
Олекса Бик
