Липень… Цвіте-відцвітає липа… Пахне медом, бджолами й поезією… Ніби й війни нема… Пригадую, як в іншому столітті, в іншій державі, в іншому житті, дочекавшись липня і відпустки, я брала квиток до Києва на будь-який міжнародний потяг, що проходив повз Чернівці, з надією: придбавши у Спілці письменників путівку на два тижні у БТ «Ірпінь», поблукати його парком, лугами над річкою Ірпінь, щоб потім цілий рік згадувати його цілющу натхненням ауру…
Відтак, відпочивши душею від клопітних журналістських буднів, заїхати ще на два тижні в свою Орлівку, на Вінниччину, де мене чекали рідня і безкінечні городньо-польові роботи…
Вже минає 23 рік, відколи живу в ареалі столиці, але ще жодного разу не побувала в Ірпені… Таке життя! Лиш заболіло тяжко, коли рашня-вражня його обстрілювала й палила…
Тоді й заплакала ранена Муза…
Ода Ірпеню – місту-герою і… Будинку Творчості письменників
Ірпінь! Ірпінь! Мій золотий Парнас!
Прекрасних муз і геніїв вселення!
О для скількох, о для скількох із нас
Ти був святилищем і джерелом натхнення!
О скільки див було в твоїх садах!
І досі серце трепетно холоне,
Й гординю юну переймає страх
В надії стріти бога Аполлона
У хороводі незрівнянних муз…
І… видати, нарешті, першу книжку…
Й прославитися на увесь Союз,
Як Рильський, як Сосюра, як Малишко…
… Але натомість флейти і кіфари,
Й метафори божественної гри,
«Вправляли мізки» нам на семінарах
Прислужництва і послуху майстри…
Та все ж прозріння зріло, як знамено –
Над стовпищем бездумної мошви:
Із статусом і прізвиськом «НАЦМЕНИ»
До слави, нам, як пішки до Москви…
І закипала кров! І бив у серце дзвін!
І ми у «брата» не спитавши згоди,
Поволі підіймалися з колін!
Із пахолків – ставали ми НАРОДОМ!
І світ мінявся, і минався час,
І вітер віру в ПЕРЕМОГУ сіяв!
І сходили ми вперто на Парнас,
І вчились ненавидіти Росію…
Бо знали: ні! Вона нам не простить,
Що хоругвИ не рвали на онучі,
Й через роки пречорно відомстить
За рідне слово і хребти негнучі!
Посунуть танки… Підла злість ракет
Розірве на світанку небо вічне…
І не спитає смерть: чи ти поет?
Чи юна мати? Чи дитя безгрішне?..
Горить Ірпінь…Тече ріка Ірпінь…
І сам Господь дощами пекло гасить…
І… як колись, пасеться білий кінь
При березі… І зветься кінь – ПЕГАСОМ!…
Галина Тарасюк
