В Чернівцях треба починати робити дурниці якомога раніше, щоби був час їх виправити. Так говорив колись один майстер індпошиву одягу на ім’я Фіма. Потім він поїхав, здається, до Німеччини, щоб робити дурниці там, бо довідався, що в тих країнах дурниці виправляє за тебе уряд… Окрім того йому забаглося спробувати себе у гетеросексуальному колективі, а не в колективі свого ательє.
Не знаю, як він там жив далі без дурниць, але його приклад спонукав мене розібратися з власним життям. Побіжні роздуми привели до простого підсумку: дурниці, які робить чернівецька людина, поділяються на два великі сегменти — ті, які можна виправити, і ті, що вже виправити не можна.
Тітка, що продала мені вчора черешню, зробила дурницю. І я зробив дурницю, коли купив ту черешню. Але моя дурниця виправляється дуже просто — більше черешню у тої тітки не куплю! А ось як виправити дурницю, коли у тебе було все для щастя, крім самого щастя?! Ніяк! Бо життя не можна почати спочатку.
Треба бути щасливим, навіть якщо для цього нема підстав. Кожен день не може бути хорошим, але щось хороше є в кожному дні. Без дурниць.
Володимир Килинич
