Культура

Омана самотності

У місті Опаші вранці, коли Єфрем вийшов у сад подивитися на розквітлі ґранати, учні приступили до нього і запитали: «Учителю, ти обіцяв нам розповісти про самотність, звідки виростає вона і як опановує людське серце?»

Єфрем нахилив квітучу ґранатову гілочку і довго дивився на неї, і тоді сказав:

— Самотність… Її знають усі. Її бояться. Від неї тікають. Ніхто не хоче бути самотнім. Вона є і на безлюдді, і серед людей.

Що ж це таке самотність?

Вона подібна на те, якби ось якийсь чоловік глядів на цю гілочку і не бачив її хупавих рожевих квіточок, не відчував її проникливо-витонченого па́хоту. Самотність – це сліпота серця.

Але що засліплює наші серця, що перешкоджає нам бачити і відчувати?

Марива світу цього, образи й картини нашої уяви, до яких ми припинаємося, які цінуємо понад усе, якими живемо і ради яких навіть готові умерти. Тим часом ці марива відділяють нас від усього живого, і є водою, яка не гамує спраги. Саме вони і роблять нас самотніми, бо в кожної людини свої марива, і нема в світі двох людей з однаковими образами й картинами уяви.

Отож, якщо хочете позбутися самотности, очистіть свої душі від марив, будьте відкриті серцем, хай живе поєднується з Живим. І якщо зробите так, то самотности не почуватимете ніде, ні тоді, коли опинитеся без людей, ні тоді, коли перебуватимете з людьми. Бо насправді самотности не існує, вона лише ваш сон, ваша омана.

Володимир Яворський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.