Коли письменник (творча людина) хоч раз у рік не напивається, — се не письменник, а вбивця-рецидивіст: він вбиває слово, він вбиває правду; він вбиває віру.
Сей «дрисляка» тоді, навіть, не нагадує циркову кобилу, яка вміє говорити (пам’ятаєте анєкдот? Цирковий номер, кобила, яка говорить. Виводить нібито карпатець Іван Сила худоребру кобилу, в якої ніц нема, тіки глаза, але яка говорить, на арену. Йде барабанний бій. Іван Сила величезним молотом лупить кобилі межевочи і вона, прикладаючи копита до голови, гвалтовно ірже: «Й…т…м… Як мені це все остохеріло!»).
Тоді той «чловєк, ктури піше», навіть, не самурай, а самогубець, і хоронити його треба поза цвинтарем (так колись у давній Руси хоронили самогубців і скоморохів).
А найкраще його прах переробляти у виходковий папір.
Євген Баран
