Два вірші – такі різні і такі до болю схожі водночас.
Вірші двох сучасних українських поетів із «заспівом» авангардиста Чупринки, розстріляного руськими зайдами майже сто років тому…
… Сто років – і ніби один день, бо римовані мотиви перегукуються і стають поперек горла…
***
Розкішний степ… Убогі села…
Це ти, мій краю чарівний?
Мій рідний край такий веселий,
Мій рідний край такий сумний!
(Грицько ЧУПРИНКА)
Масні слівця, хапливі рухи,
Всі милі, хоч п’ятак лупи.
Перелицьовані кожухи,
Реанімовані клопи.
Падлюки, підлі і підліші,
В’юнкі, мов трупні хробаки…
Їх пеські зири із афіші
Нам доїдають печінки.
Безвії Вії і повії,
Мерці, що сраму не імуть.
Які ждання? Які надії
Дорогою у вічну путь?
Ми їх урядимо в святоші,
В месії, Господи прости.
Себе дамо, і владу, й гроші,
Щоб тут же всіх їх проклясти.
І зняти миром рев дебелий,
Про те, хто бідний, бо дурний…
«Мій рідний край такий веселий,
Мій рідний край такий сумний!»
Валерій Ясиновський
***
Так сплелося, що я – ваш Сергій Пантюк.
Перманентно мій час пожирає фейсбук,
Я втомився від клятих душевних мук,
Від коротких кохань і тривалих розлук,
Від наявності різних мудил і сук,
І живу, мов натягнутий лук.
Полетить стріла чи хутчій – матюк…
Наче Карлик Ніс чи маленький Мук,
Я дивлюсь на життя, мов на падло крук,
Оминаючи нетрі принад і спонук,
Байдужію до грому, здригаюсь на стук,
І частіше все падає з рук.
Де поразки плач і звитяги згук,
В отаманах, як завше, бандюк та гімнюк,
Помирає герой, аватарить байстрюк,
Продаються поети за хрюк і пук,
І така Україна – суцільний глюк,
І пече, наче в оці остюк.
Так-так-так! Тук-тук-тук!!!*
*Здалеку чутно кулеметний грюк…
Сергій Пантюк
