«Я — Козин…», «Я – Золоче…», «Я — Безрадичі…», «Я –Конча-Заспа»… Я — глухий неподоланний паркан між світами, між животінням «ми» і житухою «я». Я тут господар! Тут, там і скрізь! А тим часом «Я» нещасне у своїй удатливості, яку чомусь ідентифікує зі щастям. І саме тому — приречене на жахливий кінець.
Так свого часу всемогутній правитель Крез, пустивши премудрого Солона у свої велетенські скарбівні і почувши замість захоплення гірку іронію та сумне пророцтво, був заскочений, обурений і збентежений.
І лише під кінець життя, ступивши, закутий у кайдани і ганьбу, на Кірове кострисько, збагнув-таки справжнісіньку ціну своєму тлінному злоту-сріблу.
«Я віддав би усі свої скарби, аби тільки всі владики змогли поговорити з тим, кого я закликаю».
Що такого сказав Крезові афінянин Солон?
Почитайте Геродота.
Валерій Ясиновський
