Суспільство

Цілюще «зімнє» яблуко

Недільного ранку звично зібралися на прогулянку. Проте у мене чомусь різко підскочив тиск. Хатня лікарка змусила ковтнути одну з пігулок, які пив торік, і призначила горизонтальний режим бодай на півгодини. Ліг. Але перед цим прихопив із собою «зімнє» яблуко. Саме так ми називали в дитинстві цей сорт. І більше тоді шанували інші «літні» чи «осінні» яблука. Наприклад, ранній «білий налив».

Утім, ці перші яблука літа ми гризли зеленцем, не чекаючи поки вони побіліють. Бо зелені — значно соковитіші і смачніші. За «наливом» ішла вже дозріла «картоплянка», ряди яблунь якої у колгоспному саду були місцем наших зустрічей. А ближче до польової дороги ріс і вабив ароматом «шафран». Далі в саду, у балці, вгиналися гілки дерев з плодами, які ми теж поважали і звали їх «краснобокі». Ці ж сорти були в окремих дворах, куди навідувалися увечері, нахабно заважаючи спати псам, які сторожували ці хати, подвір’я та садки.

А ось «зімні» яблука, як їх здебільшого називали діти й дорослі, чомусь наші зуби тоді цікавили найменше. Аж до настання перших холодів. І вже аж тоді ренет Симиренка, який рясно і смачно родив у саду, виходив на перший план. Бо ми вже знали, що взимку ці яблука наймачніші не тільки тому, що інших просто не було. Ні. Донедавна тверді і кислючі «зімні» після того, як влежаться в ящиках у комірчині, робилися дуже ароматними і соковитими!

Вони пахли нам літом: і минулим, і майбутнім, якого виглядами за морозами й кучугурами снігу. А їх неповторний кислувато-солодкий смак робився дуже доречним для перегляду телефільмів чи читання книжок. У цьому плані вони постійно конкурували зі смаженим соняшниковим насінням.

Пам’ятаю, якось читав пригодницьку книгу, яку мені дали на пару днів. І коли хлопці запитали чи багато вже прочитав за зимовий вечір, автоматично і чесно відповів: «Та майже піввідра яблук!..»

… Словом, коли через півгодини мені виміряли тиск, то хух! Він помітно відступив і ми не відклали цікаву прогулянку туди «де трави похилі». Хатня лікарка, звичайно, хвалила пігулку. А я знав, що мене зцілило «зімнє» яблуко, яке встиг зжувати з великим апетитом. Його смак нагадав мені ті часи, коли я, немов лоша, бігав колгоспним садом і навіть не підозрював, що воно таке, той тиск.

А справжні «зімні» яблука придбав якраз учора, бо у нас вдома цей сорт смакує всім. Окрім придворних котів, які періодично навідуються до нас снідати, обідати, вечеряти чи просто попоїсти.

Павло Кущ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.