Третій день — під неослабним чаром Четвертого хорового свята «Школа Павла Муравського». Наче пережив реінкарнацію!
Цю цілющу силу і велич нашої культури, насправді, мали б транслювати наживу на всю Україну рідні патріоти, бюджетоїдні суспільні мовники.
Але… жоднісінької телекамери!
А послухати було і що і кого.
Разом з неперевершеною Капелою «Думка», славетними Чоловічою капелою ім. Ревуцького чи Хором імені Платона Майбороди виступали колективи, які стали для мене відкриттям.
Найперше — Камерний хор «Вінниця» — митці вражаючої чистоти і філігранності звучання. А ще жіночий хор Київського інституту музики ім. Глієра, жіночий хор «Павана»…
І, звісно ж, до щему рідна столична університетська капела «Дніпро», заснована ще Миколою Лисенком, у якій свого часу і я співав, і неперевершені «Чумаки» Василя Триліса, до яких мав і маю особливий, «родинний» респект.
Це було свято, де неподільно панувала Пісня — велика, могутня, життєтворна, як вічне сонце! І точно за Кошицем: «Перед нею, мов електричне світло перед сонцем, згасло і потемніло все штучне в мистецтві, нещире, чим набитий так званий культурний світ».
Щиро вдячний організаторам цієї феєрії хорового співу, і найперше — її Perpetuum Mobile Олександрові Шокалу.
Валерій Ясиновський
