Зрештою, Віталій Портніков має рацію, говорячи про агресивне невігластво українців. Біда тільки в тому, що він киває на невігластво окремих особистостей.
Зокрема Зеленського з його «Сватами».
Проблема ж у низькому рівні освіченості та поінформованості цілого суспільства. За чверть століття незалежності українське суспільство так і не вирвалося із тенет совкового мислення й прищепленої йому ненависті до «класових ворогів».
Освіта та просвіта так і залишаються в радянській системі координат. І хоч історія КПРС та марксизм-ленінізм залишили шкільні класи й вишівські аудиторії, ідеологія й методологія освіти й просвіти залишаються незмінними. Усе було б інакше, якби освіта й просвіта перейшли у сутнісну українізацію, а українознавчі дисципліни замінили названі вище компартійно-радянські предмети.
Натомість реформу освіти зведено виключно до мови викладання. Та й учителі та професори залишилися такими ж, як і були за СРСР, відтворюючись у середовищі «кримінального хаосу».
Друга складова — журналістика і система ЗМІ — справляє ще гнітючіше враження. Тут править бал совок у тозі «русского міра». Інформаційний простір монополізований Московією, і ЗМІ роблять усе можливе й неможливе для дезорієнтації споживачів свого продукту, і «Свати» — не єдиний приклад. Навіть україномовні ЗМІ, за окремими винятками, ідеологічно й методологічно не є україноцентричними.
На який наслідок у суспільному поступі можна сподіватися від такої інформаційної сфери.
Третє середовище, яке сприяє принаймні вихованню любові до ближнього — церква. В Україні продовжує діяти РПЦ під «ніком» УПЦ МП, яка виховує лише ненависть до тих, хто не є «своїм», «русскоміровскім» (якраз у дусі сьогоднішньої Євангелії). Але чи тільки УПЦ МП каламутить воду в духовному житті українського суспільства і сіє ненависть до всього українського?
Отже, відповідальність за все, про що пише колега Портников, несе не так влада й політична псевдоеліта, як інтелектуальна, творча й духовна еліта України. Нам би об’єднувати зусилля, позбуватися прихованих агентів ворожого впливу й робити все можливе для українізації суспільства, піднесення його національної свідомості й громадянської відповідальності.
Здійснивши ці завдання, підготуємо суспільство до виконання наступних завдань — заміни старих совкових суспільного устрою і системи урядування новими україноцентричними суспільним ладом та системою урядування, які є питомими для українських традицій і звичаїв.
Володимир Іваненко,
Український Університет
