Найлаконічніший український класик. Більшість творів розміром із середній допис на Facebook. Мені сподобалась новела на півтори сторінки «Сама-саміська». Це не якийсь там натуралізм чи соціялка. Це страшно! Взагалі вирішив почитати Стефаника після Леся Мартовича ще тиждень тому, до сюрпризу про його 150 річчя (бува ж таке!) Просто хотів збити оскомину від чорних оповідок про буковинське попівство.
І був винагороджений.
Стефаник той, кого Степан Процюк називає «професійний письменник». Який може й не жив із гонорарів, але це був «цеховик», не партач.
Власне, про Стефаника у самого Процюка є цілий біографічний роман. Колись купив, не прочитав, віддав знайомому московському попу, який базграв вірші українською. Піп через 5 років спився і його вигнали з села, де він жив із похоронів і скаржився мені:
— Ростиславе, уявіть, я кожен день дивлюсь на трупи!
Ех, нема на нього Стефаника.
Та вже й не буде. Хоч він справжній персонаж із отої новели «Сама-саміська». Пізно хрестити лоба, коли мухи розносять кров по хаті…
Ростислав Мартинюк
