Розмова з літературною панянкою про історію літератури. І ось вона каже, що знайшла листи, які проливають світло на інтимне життя одного з наших класиків, його складні стосунки зі своєю дружиною: «Будуть мене бити за тоті листи», — напівжартома-напівсерйозно коментує панянка моє наполягання включити листи у видання, — «скажуть, що розпускаю плітки».
«Історія літератури не пліткує, а правильно інтерпретує. Се люди пліткують», — відповідаю.
І згадалися мені переживання Юрія Луцького з приводу оприлюднення щоденників Аркадія Любченка. «Се буде шкандаль в суспільстві», — підходив дослідник з мірками середини ХХ століття у ставленні до публікації нових літературних чи біографічних фактів.
Ніхто навіть «не гавкнув».
Не пригадую, чи була в Україні бодай одна рецензія з приводу видання тих Щоденників. Тому, як не парадоксально, це золотий час для Істориків літератури. Пишеш правду, якої ніхто нині не зауважує, бо спільнота живе своєю міщанською правдою і комфортно чується в її силовому полі, і залишаєшся небитий.
Принаймні, до пори, до часу…
Євген Баран
