На світлині – легендарний нападник збірної України з футболу Сергій Ребров. Народився в місті Горлівка Донецької області. Виховувався в академії донецького «Шахтаря», протягом двох сезонів грав за цей клуб, потім – за київське «Динамо» та низку європейських команд. Наразі є культовим тренером в угорському «Ференцвароші», який після довгої перерви протягом останніх двох сезонів із Ребровим на чолі ставав чемпіоном країни та грав у Лізі Чемпіонів.
Наприкінці 2020 року на Сергія Реброва вийшли представники московського ЦСКА з доскіпливою пропозицією очолити російський клуб. Пропонували контракт у доларах, де стояло багато-багато нулів. Ребров навіть не став вести перемовини і ввічливо, але категорично вказав московським «товаріщам» зворотній напрям руху, зауваживши, що не бачить можливості розглядати пропозицію «через напружені стосунки Росії та України».
В той же час Анатолій Тимощук, легенда луцької «Волині», почесний громадянин Луцька, який теж пограв у «Шахтарі», був капітаном команди, а також капітаном збірної України, виходив на поле у жовто-синій пов`язці на голові, спілкувався виключно українською мовою та співав наш Гімн, приклавши руку до серця, з 2017 року заробляє гроші в улюбленій команді Путіна – пітерському «Зеніті»…
Отже, не місце народження, не команда, в якій граєш, і навіть не мова спілкування визначають патріотизм та елементарну людську порядність. Як показує життя, вишиванка та мова – то ще далеко не гарантія ні патріотизму, ні зрадництва.
Павло Бондаренко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
