Він виявився єдиним, кому я за 5 літ спудейства повторно складав залік. Читав у нас, якщо мені не зраджує пам’ять, курс «Основи права», і по щирості було то для багатьох з нас чимось на кшталт шумерської грамоти. Перебираючи у пам’яті чимало тодішніх однолітків з юрфаку, згадую, як після цих лекцій тоді щиро дивувався, що багато з них зберігали просто-таки невситимий смак до пісні, танцю, гумору: їхня самодіяльність, здається, завжди славилася в Тарасовому університеті.
А він, старший викладач юридичного факультету КДУ Віталій Федорович Опришко, тоді став для нас просто-таки уособленням сухої букви Закону. Читав курс, наче відбував повинність, і з його насмішкуватого погляду було видно, що нам у цьому його святилищі приготовано місце не далі притвору. Поміж собою ми звали його не вельми гречно «зоркім соколом»: і за його таки силувану російську мову, і за знак, який носив на обличчі: 
травмоване око.
Через півтора десятка років, слухаючи в Інституті державного управління віртуозні лекції з права світлої пам’яті професора Федора Бурчака, я щиро шкодував, що нас таки позбавили цієї насолоди в університеті.
Не у Віталієві Федоровичу Опришку притичина — гадаю, це був серйозний прорахунок в освітній програмі. А можливо, й свідомий розрахунок, бо не вистачало ще на голову радянської влади нової хвилі фахових дисидентів — журналістів з фаховим знанням законів. Так нам тоді був потрібен справді правник-віртуоз з «не позиченим, а власним» практичним досвідом, який міг предметно відтворити творчим людям не лише букву, а й дух закону. Фахівець рівня Федора Глібовича Бурчака.
А Віталій Федорович Опришко був знавцем букви закону.
І, як виявилося, — блискучим. Він став воістину експертом-знахідкою для законотворців. Це ж його зусиллями вже за незалежної України, у 90-х, постав Інститут законодавства Верховної Ради України. І саме академік Віталій Опришко його першим цілком заслужено очолив.
Там, у коридорах Верховної Ради, ми кілька разів перетиналися. Одного разу заговорив до нього, нагадав, що він наш викладач. «Пам’ятаю, ви з факультету журналістики. І, здається, складали мені залік на нашій кафедрі». Лише тоді я пригадав: так, ходив складати повторно на юрфак, в червоний корпус.
Часто його згадував. Навіть не відаю чому. А вчора довідався: на Миколая Віталій Федорович Опришко полинув у засвіти. Йому було 80. Пом’янімо: він по праву осяює промінчиком світла спогади про нашу студентську молодість.
Валерій Ясиновський
