Культура

Ювілей Василя, який ні з ким не говорить…

Нині ювілей Василя Слапчука – 60! Зателефонував йому й кажу: «Ювілей на ювілей не подібний. Ми на себе вчорашніх не схожі. Але залишаємося тими ж, еге ж?». Я би міг розповідати багато. Наприклад, як весною 1994-го Андрій Кокотюха і Сергій Жадан у «Смолоскипі», той знаходився десь неподалік київського Цирку, тицьнули мені в руки збірочку «Німа зозуля» Василя Слапчука.

«На, — сказали, — візьми, тут графомани надсилають різне». А я, знаючи цього автора з газети «Зірка» 1986 року, вхопив книжечку.

Міг би говорити про 50-тилітній ювілей, на якому були Віктор Баранов, голова НСПУ, Михайло Слабошпицький і Павло Вольвач. І як я півночі з Віктором Барановим говорив у нумері готелю, де нас поселили. Міг би сказати за нинішню бесіду, коли я нібито пожартував: «Дожився ти, Василю, до краю. Вже ні з ким не говориш».

Але се літературний сюжет. Бо я теж говорю лише з книжками… Не забуду, як в січні 1999-го, коли ночував у Василя, зранку побачив, як його мати Ліда і він по різних кімнатах зачинилися. Потім Василь пояснив: «То ми налаштовуємося прожити день».

Василь Слапчук, Імператор Символів і Знаків, — за Конфуцієм, — з 20 років носить афганську кулю в хребті, і б’ється за життя щодень. Вигризає його. Має таке право.

На знимці, я і Василь, за спиною його мати Ліда, січень 1999 року.

Живемо в темряві.
Ледве свічки вистачає,
щоб вірша написати.
Такі тоненькі.
Тому й вірші не читані.
Якби ж то хоч
Свічки церковні,
а то ж кіптява…
(Василь Слапчук. Із циклу «Брат братові сторож». 1999)

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.