Брати Капранови — це сучасна Легенда України. Генії, що зачаровували своїм співом і словом, митці, що з неймовірним хистом пояснюють простою мовою складні речі минувшини і майбутнього. Вчора нас спіткала велика втрата — раптово помер один із близнюків, Дмитро. Тепер цей звʼязок між братами, між кожним із них і Україною буде і на землі, і на небі.
Досі ношу у серці наше спільне виконання на День Вишиванки на ґанку Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України гімну ОУН «Зродились ми великої години». Тоді, на третій рік війни, це все ще було незвично для багатьох. Попри втрати і втому ми продовжуємо нашу боротьбу.
Памʼятайте про Дмитра, підтримайте його брата Віталія і родину у цю важку хвилину так, як вони завжди підтримують нас і Україну.
… Вітчизні ти будь вірний до загину,
Нам Україна вище понад усе!
Веде нас в бій борців упавших слава.
Для нас закон найвищий — то наказ:
«Соборна Українська держава —
Вільна й міцна, від Сяну по Кавказ.
Володимир Омелян
***
Я Капранових називав Братами. Просто не розрізняв, хто є хто. Тепер знатиму, що лишився Віталій. Вони були як одне ціле. Їх неможливо уявити по одному. Тепер це стало жорстокою реальністю.
Вони були невгамовними промоутерами української культури. Я теж мав приємність з ними співпрацювати. Взяв участь у їхньому проекті “Ніч еротичної поезії”.
Видана ними книга з моїми кількома віршами десь на книжкових полицях у мене вдома. Але це була манюсінька справа, яку вони зробили. У них була купа проектів.
Світла пам’ять добрій людині
Юрій Луканов
***
Помер Дмитро Капранов. А “Кобзар-2000” – залишиться: перша книжка жанрової літератури в незалежній Україні, яка витримала випробування часом — і мала всі шанси стати культовою, якби того-таки 2000-го року на горло нашому новонароджуваному ринку масліт 
не наступив московський чобіт.
… На єдиному спільному з ним фото (здається, це таки Дмитро, не Віталій — я вміла їх розрізняти, тільки коли вони були поруч) ми протестували під Кабміном 4.02.2004 р. проти чергового репресивного закону для українського книговидання — брати придумали акцію “Рукописи горять”, де письменники мали з горя палити свої невидані рукописи, щоб засмажити на них шашлик для ненаситного Азарова-прем’єра, а я сказала, що це погана ідея, і я особисто нічого палити не збираюсь і плакатись теж (ми часто сперечались і не погоджувались!), — але прийти прийду, і виступлю, і те, що вважаю за потрібне, скажу…
Азаров тепер у Росії, де йому й відпочатку належало бути, книжки українські справді горять на окупованих Росією територіях, тоді як в Україні знай переможно відкривають собі книгарню за книгарнею, — а Дмитро пішов, раптово й несподівано, і тільки це фото 20-літньої давности нагадує, що для нашого цеху війна насправді триває вже скоро чверть століття…
Мої співчуття Віталію і родині. Вічна пам’ять.
Оксана Забужко
***
Вони завжди були одним цілим… Робили неможливе в часи найгустішого мороку… Дарували надію, натхненно працювали, надихали оптимізмом і завзятістю…
Любили море і літературу, але понад усе Україну. І от одного з них не стало… Це колосальна втрата для української мистецької спільноти.
Дмитро Капранов… Любили, Любимо, Любитимемо завжди!!!
Антін Мухарський
