Три роки тому в ці квітневі дні (16 квітня) помер Володимир Яворівський. Здається, першим про це написав на Фейсбук Василь Шкляр. Харизматичним чоловіком був Володимир Яворівський (1942-2021). Але його харизма, як і літературний хист, завжди програвали з його бажанням бути в центрі уваги.
… Востаннє ми бачилися років за три до його смерті в Івано-Франківську. Він справді — суперечлива постать. Але його роман про Катерину Білокур (“Автопортрет з уяви”) залишається.
Пригадую, як в травні 2011-го в Сімферополі на Шевченківських святах, Леся Степовичка повідомила його про мій ювілей… Він підійшов, привітав, витягнув велику гривневу купюру і в характерній для нього напівіронічній манері прокоментував: «Євгене, се від мене. А Спілка щось придумає» (скажу відразу: не придумала, але я не був цим розчарований).
Шкода, що відходять такі письменники. Чи напишемо ми колись історію літератури in crudo? Швидше, ні. Бо занадто оберігаємо власний простір навіть від власних думок.
Євген Баран
На знимці: вересень 2011, свякування 40-річного ювілею ІФО НСПУ (Володимир Смирнов, Володимир Погорецький, Олександр Гордон, Марія Людкевич, Петро Засенко, Леся Степовичка, Володимир Яворівський, Ярослав Ясінський, Євген Баран)
