Трагічна звістка із Донецька. На 82-му році році помер український поет, колишній багаторічний керівник Донецької обласної організації Національної спілки письменників України Станіслав Жуковський.
На його долю випало дві війни.
Від однієї тоді трирічного хлопця змогли врятували: влітку 1941 року його під обстрілами і бомбардуваннями вивезли морем із майже окупованого Севастополя. А ось інша війна, що розпочалася у 2014-му, таки зробила його заручником і вкоротила віку.
Хоча останні п’ять років, мешкаючи у окупованому Донецьку, український поет ніколи не приховував якого він роду-племені. Коли його, відомого у місті поета, запрошували на зустрічі, приміром, зі студентами, не тільки читав свої поезії українською, а й спілкувався нею. Також наш старший колега періодично передавав звідти свої нові вірші, які друкувалися у газетах і журналах по цей бік лінії розмежування.
А у листопаді 2018-го ми обрали Станіслава Жуковського делегатом з’їзду НСПУ, і він пробився через всі блокпости до Києва (на знімку Жуковський ліворуч останній).
У перерві між згаданими війнами він дуже багато писав: майже три десятки поетичних збірок. А ще збірки пісень. Одна з них – «Калинова вода» — свого часу дала назву обласному пісенно-фольклорному фестивалю. Залужений працівник культури України, лауреат міжнародної літературної премії імені Г. Сковороди, обласних премій — ім. В. Сосюри, ім. Г. Кривди, почесний громадянин Єнакієвого.
А ще, за часу керівництва письменницькою організацією, допоміг знайти свою стежку в літературі дуже багатьом молодим авторам. Серед таких і я. І саме Станіслав Віталійович свого часу наполіг, аби я пішов працювати його заступником, а потім, у 2011-му, передав мені посаду керівника.
Дуже щирий, доброзичливий і людяний він також дуже шанував гумор. А оскільки мав незрівнянний бас, то іноді використовував його не тільки під час співу народних та революційних пісень. Якось, ще молодим його заступником, я трохи навчився імітувати голос Жуковського і по телефону спілкувався з місцевими чиновниками та колегами. Сам власник басу при цьому голосно реготав, а наші письменники потім часто прохали мене «побалакати Жуковським».
Востаннє, на жаль, ми спілкувалися з ним на початку 2020-го. І мали намір привітатися цими днями. Але його телефон раптом озвався голосом дружини Марії Дмитрівни…
Світла пам’ять Поетові, старшому колезі і другу. З нами залишилася величезна творча спадщина Станіслава Жуковського, серед якої і неофіційний гімн шахтарського краю — «Донеччина», що розпочинається рядками:
Дихне над очеретами
Зі сходу вітровій.
Донеччино, Донеччино,
Коханий краю мій…
Павло Кущ
