Господи, як же боляче. Якщо ти знаєш, що людина давно згасає і може відійти в будь-який момент, ти готуєш себе до цього, а коли отак — раптово і несподівано, це наче земля йде з під ніг… Я жартома називав його Батьком. Напевно, це сталося тоді, як вони разом із Олександром Зажирієм врятували мого батька під час важкого інфаркту. Я тоді в розпачі зателефонував йому – і вони привезли ліки, які стали рятівними…
Ми з ним часто говорили останнім часом. Віталій телефонував, коли бачив у фейсбуці якийсь мій новий вірш чи есе. Він був завжди дуже емоційним – так і не зміг прийняти нових часів з їх надмірною суетою, порожнім піаром, надуманими фальшивими веселощами. Міг би ще довго бути на сцені, але різко залишив її. На всі мої аргументи, що треба іноді виходити на сцену, різко відповідав, що не може бути блазнем, що час змістовної пісні скінчився.
Потужний голос (вокальне відділення консерваторії по класу Костянтина Огнєвого), сценічна харизма і нестримна енергія зробили його дуже помітним на сцені, не дивлячись на те, що від природи він мав низький і потужний голос бас.
Жодний знаковий концерт в Україні у свій час не обходився без його участі. Віталій дуже любив усі наші спільні твори, які взяв до свого репертуару. “Яблуневий туман”, “Буде свято”, “Годі, брате!”, “Мелодія для 
двох сердець”, “Ідеальна пара”. Буквально, в новорічний вечір, я бачив нас на “5 каналі” разом на сцені, згадував його несподівані і веселі жарти. Хто міг думати, що цей ефір він дивитиметься востаннє…
Батьку, ти ж ніколи не жалівся на хвороби! Завжди вибачався за якусь невиправдану різкість чи невдалий жарт, казав, що потихеньку дичавієш у колі своїх фазанів і собак. А тут раптом така страшна новина…
Мені дуже не вистачатиме твоїх жартів і коментарів, твоїх болісних роздумів і безжальних оцінок того, що відбувається нині в українській культурі. Не вистачатиме твоєї підтримки. Наша рідна Сумщина (звідки і моє коріння) і, безумовно, вся Україна зазнала ще однієї непоправної втрати…
Тепер ти, Батьку, теж історія цієї країни. Культурна історія. З усіма твоїми піснями і чудовим фестивалем родинної пісні, який у свій час об’єднував усю Україну у велику талановиту і співучу родину… Відходить Епоха!
Анатолій Матвійчук
