В чому їх різниця? Для мене — в радикальному, прямо протилежному ставленні до людини як такої. Основоположник екзистенціалізму Серен К’єркегор побачив в людині найскладнішу натуру, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя… І головне — людина К’єркегора є вільною. Вона просто приречена на свободу.
Творець політекономії та матеріалістичного розуміння історії Карл Маркс відніс людину до продуктивних сил, зробивши її лише гвинтиком соціального механізму, – який забезпечує технологічний прогрес та прагне лише справедливого розподілу соціальних благ. Людина Маркса проста, безлика, завжди об’єднана в колективи і цілком не є вільною.
Екзистенціалізм перевів основний інтерес філософії від створення цілісних картин світу та від вивчення соціального устрою на окрему людину. Людина є унікальною і безцінною — все, що пов’язане з нею, надзвичайно важливо: кожна мить, усіляка дрібниця, будь-яка думка, швидкоплинне почуття чи випадкове відчуття.
Адже нам властиво любити й ненавидіти, ми маємо право бути самотніми, і нам на користь йдуть сум і небезпека. І ми цікаві цим не лише самі собі, а й всьому світу – і саме цим ми дуже важливі для нього. Саме з цих уявлень екзистенціалізму вийшли великі літературні та філософські твори, геніальна музика, чудовий живопис, шедеври кінематографії… І в цьому кожен з нас, свідомо чи мимоволі, переконується на собі.
Маркс же створив універсальну і дуже чітку суспільно-економічну модель, а помилився «лише» з людиною. І коли цю модель стали застосовувати в реальності, то з’ясувалося, що саме людина не вкладається в тісне та жорстке прокрустове ложе марксизму. Тому що людина думає не лише про виробництво, робить не тільки те, що потрібно для будівництва комунізму, і хоче жити не в майбутньому, а тут і зараз.
Ось тоді і стали спрощувати, применшувати, усереднювати людину, доводячи до заданого марксизмом примітивного зразка. Вони так і не довели людину до того зразку, але встигли вбити значну частину людства. А людина (навіть і за тоталітарних режимів) залишалася людиною. І робила усілякі дурниці. І думала про різні нісенітниці. І лінувалася на роботі. І страждала (іноді і без жодного приводу). І любила, кого не варто. І брехала без потреби. І боялася не лише КҐБ, а й гусінь та мишей. І милувалася не верстатами, а весняними квіточками. І, головне, шукала не загального, а особистого щастя…
Суть екзистенціалізму полягає в тому, що людина в будь-якому тілі, за будь-якого розуму, з будь-якими переконаннями, за будь-яких обставин має право бути і жити, так, як вона того забажає сама, а не як вказують їй інші (нехай навіть набагато авторитетніші і раціональніші). Адже наше життя єдине і неповторне, і воно саме наше і тільки наше. І схильна людина за своєю природою не прокладати прямі ідеологічні магістралі, а протоптувати свою власну вузьку життєву стежку…
Так що все-таки мав рацію К’єркегор: «Життя — це не проблема, яку треба вирішити, а реальність, яку потрібно пізнати з досвіду».
Сергій Чаплигін
