Ми підозрювали, що той віртуальний красунчик і розбишака Іван Богун з фільму Єжи Гоффмана «Вогнем і мечем» не має нічого спільного з реальною історичною постаттю. Але про те, яким був Богун в реальному житті, українці майже нічого не знають. А був він не «представником народних верств», як довго вчила радянська пропаганда, а — шляхтичем, ще й дуже багатим. Бо за тривалу військову кар’єру здобув чимало трофеїв. А ще сучасники знали його як видатного полководця й досвідченого дипломата. Поляки вважали третьою за впливом людиною в Гетьманщині — після Хмельницького й Виговського.
Він ніколи не був наказним гетьманом, і скільки не прохали, щоразу відмовлявся від булави. Чим вигідно вирізнявся від багатьох персонажів української історії — в якій серед двох українців завжди знаходилося три гетьмани. Утім будучи свого роду сірим кардиналом при багатьох керманичах Гетьманщини, фактично керував військовим і політичним життям. Особисто листувався з кримським ханом, молдавським господарем, шведським королем.
Мав і свій незбагненний для інших стиль, як у військовій справі так і дипломатичних оборудках — стиль замішаний на винятковій хитрості й навіть містифікаціях. Полюбляв додавати собі ваги, наприклад, з’являючись на перемовини в супроводі ескорту яничар (це були перевдягнуті у яничар кримські татари).
Словом, постать — епічна. Дивно, що за багато років ніхто з українських істориків не спромігся написати повної справді професійної його біографії. А от відома російська історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева ризикнула. Уродженка Ленінграда, нащадок литовських шляхтичів, вона зацікавилася постаттю Богуна ще студенткою в 80-і роки. І 40 років свого життя збирала матеріал для книги про кумира. Уявляєте, 40 років! З того часу назбирала кілька тисяч карток з виписками з різних джерел і архівів багатьох країн Європи.
Стародавні тексти їй допомагав розшифровувати видатний український історик Омелян Пріцак. І от нарешті Тетяна Геннадіївна анонсувала завершення роботи над своєю новою монографією. Повернення нашій нації ще одного, майже забутого українського героя сьогодні дуже на часі.
… Це до того, що хороші росіяни все ж існують. Таїрова-Яковлева — одна з таких. Мало того, іноді завидки 
беруть: чому серед вітчизняних істориків ніхто (чи майже ніхто) не береться за таку серйозну довгострокову роботу?
Вперше я запам’ятав це прізвище ще в 2010 році, коли випадково натрапив на книгу Таїрової-Яковлевої (в серії ЖЗЛ, здається) про гетьмана Івана Мазепу. Здивувало тоді, що росіянка насмілилася писати про героя, проклятого офіційною російською церквою. Вразило те, що написала її з любов’ю до свого героя. І проявилася ця любов не в глорифікації персонажа (як тепер кажуть), не в хвалебних епітетах, а в скрупульозному аналізі архівних документів, співставленні всіх без винятку версій, гіпотез, легенд. Чим її книги, до речі, вигідно вирізняються з подбіних творів деяких вітчизняних творців національного міфу. Тоді я й зрозумів, як має працювати справжній історик, якщо він історик, а не пропагандист і казкар.
При тому книга про Мазепу написана настільки живо, що першою думкою по її прочитанню була: це ж готовий сюжет для історичного костюмованого серіалу-байопіка на кілька сезонів! Там тобі й романтичні сцени, й батальні, й справжній детектив… Чим не турецьке “Величне століття” про Сулеймана і Роксолану, тільки українське. Отак би пропагувати вітчизняну історію!
Усі останні роки я цікавився сам і прохав колег попитати в кінематографістів і кінодраматургів, чи не збираються вони взятися за такий кінопроєкт? І от, історикиня повідомила, що сценарій фільму про Мазепу вже написано, і сподівається, що одразу після перемоги його візьмуть в роботу. Я вже уявляю, як це може бути круто!
Так само вона пообіцяла що й майбутня монографія про Івана Богуна матиме кіноадаптацію. І вітчизняні режисери вже повинні приготуватися. Кого з українських акторів читач запропонує на роль Богуна? Не Домогарова ж…
І насамкінець. Щоб у записних патріотів уже не виникало жодних сумніві у тому, що Тетяна Геннадіївна таки хороша росіянка, додам таке. На початку 1990 років вона була палкою прихильницею української незалежності і навіть брала участь у роботі Народного Руху України. За, що її звільнили з Санкт-Петербурзького університету. Вдруге заборонили викладацьку діяльність і звільнили з роботи після 27 лютого 2022 року, коли вона публічно засудила агресію росії проти України і закликала зробити те саме прогресивну російську інтелігенцію.
І нарешті: вишенька на торті. Свою презентацію в інтернеті про монографію “Іван Богун” російська професорка вела українською мовою. Та й як могло бути інакше, якщо з героїчними сторінками української історії пов’язане все її життя…
Хто цікавиться об’єктивною історією України 17-18 століть, читайте її книжки. Погляд справжнього ученого та ще й зі сторони завжди корисний.
Євген Якунов
