Нині Миколая. І я традиційно згадую про Миколу Лукаша, який народився саме цього дня. Нині розповім про Лукаша-лібретиста. Звичайно, Микола Лукаш мав дуже гарний слух, знав багато українських пісень, які співав приємним баритоном. Взагалі Лукаш любив музику, особливо оперу. Якщо хтось уміє віртуозно віршувати — він не може музику не любити, бо вірші — це музика, завжди музика!
З чого зродилася ідея перекласти українською оперу «Лючія ді Ламмермур» Доніцетті? Напевно, після того, коли Анатолій Солов’яненко якось сказав Миколі Олексійовичу, що йому набридло співати українською, «на етом жлобском язикє».
Солов’яненкові набридли винятково українські народні пісні. А може, Микола Олексійович не міг слухати, як співає італійською Женя Мірошниченко. Він казав їй: «Женю, якби ти знала, що співаєш! Хіба ж це італійська мова? Ти вигадуєш італійські слова!» На це чорні Женині очі ставали темними, як нічка, і вона обурювалася: «Я була в Ласкала! Я знаю італійську!»
Лукаш ніде не був, крім Ірпеня і Кролевця, а в кращі роки ще Ялти, тому авторитет його був так собі. І все ж Микола Олексійович узяв мандоліну і засів за переклад «Лючії», щоразу граючи і співаючи власний переклад під мандоліну.
Нарешті лібрето було готове.
Микола Олексійович переконав Молостову, що «Лючію» треба співати українською. Хто чув Мірошниченко і Солов’яненка в «Лючії», знають, що це було прекрасно, але нині «Лючії» немає в нашій опері навіть італійською. Видно, син Солов’яненка не любить цю оперу…
Лукаш хотів показати спроможності української мови. Хай нині хтось під мандоліну перекладе оперу. Я пам’ятаю лише початок перекладу Verranno a te sull’aure: «На крилах вітер хай принесе мені твої зітхання…». В Ютубі є запис цієї арії у виконанні Марії Каллас. Нехай би Микола Олексійович почує її й на тому світі.
Микола Лукаш був єдиним генієм свого часу. І українське суспільство його жорстоко згноїло! Гноїли і Загребельний, і Павличко. А ми нині чогось хочемо від фопів…
Роксана Харчук
