Пам’ятний багатьом українцям ще зі шкільної парти рядок із поеми Т.Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…», що став розхожою крилатою фразою. Якщо не помиляюся, перше знайомство з цим твором – у 9-му класі загальноосвітньої школи (принаймні, у мої учнівські роки) у рамках вивчення предмета «Українська література». Я ж пізнав відомий поетичний вислів на 4 роки раніше, у 5-му класі. Ні, не з хрестоматії, а… із загальноукраїнської піонерської газети «Зірка».
Була така колись. Орган ЦК ЛКСМ України і Республіканської ради Всесоюзної піонерської організації імені Леніна. З більш як мільйонним тиражем. «Почила у Бозі» на початку 2000-х…
Передплачував її ще з другого класу. Ну, як передплачував? Добровільно-примусово. Просто класна керівниця одного разу під час виховної години ненав’язливо запропонувала усім учням здати їй по 52 копійки для оформлення індивідуальної передплати на газету, яку, за її словами, повинен читати кожен свідомий піонер і школяр. А я ж самого першого класу був надто свідомий і розсудливий – тож відмовитися ну ніяк не міг.
Зізнаюся, газета ця (тижневик) мені сподобалася одразу, тому у подальшому передплачував її вже без примусу. З неї дізнавався про цікаві історії з життя своїх ровесників у різних регіонах України, про значущі громадсько-політичні акції, до яких залучалася республіканська піонерія. Однією з таких акцій 1967-го року, зокрема, був організований газетою «Зірка» літературно-художній конкурс «Жовтнем зігрітий наш сонячний край», присвячений 50-річчю встановлення Радянської влади.
Врізалася мені ця фраза (знати б автора того «перла», адже у жовтні, 25-го числа за старим стилем, сонце світить, та вже не гріє!), бо майже цілий рік – з номера у номер – мусолила очі юним читачам. Позаяк уже мав перші успіхи у друкуванні власних матеріалів на сторінках Бериславської районної газети «Маяк», вирішив взяти участь і в цьому конкурсі: все-таки масштаб не той, що у «районки». Але згодом перемкнув свою увагу на рубрику «Прочитайте тую славу», що регулярно з’являлася на шпальтах «Зірки». Навіть мені, тодішньому 11-річному школяреві, було невтямки, як вдалося «мирно співіснувати» цим двом абсолютно протилежним рубрикам в ідеологічно виваженій газеті. Неймовірно, але факт: під рубрикою «Прочитайте тую славу» у «Зірці» публікувались коротенькі науково-популярні матеріали про українських лицарів часів козаччини, про славні традиції і звичаї Війська Запорозького!
Зараз, з висоти життєвого досвіду, добре розумієш, чому таке тоді стало цілком можливим. Політична відлига другої половини 1950-х – початку 1960-х хоча й потроху згорталася, але ще деякий час тривала за інерцією і супроводжувала позитивні зрушення в національно-культурній сфері Української РСР.
Згадаймо: першим секретарем ЦК КПУ тоді був Петро Шелест, заступником Голови Ради Міністрів УРСР, який займався питаннями культури, освіти, охорони здоров’я, упродовж 17-ти років працював Петро Тронько. Саме за ініціативою останнього, його підтримкою та безпосередньою участю розгорталася робота зі створення Музею народної архітектури та побуту України в Пирогові, Національного музею-заповідника запорозького козацтва у Запоріжжі, Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні» та багатьох інших культурних об’єктів.
У цьому ряду, як на мене, доречно було б згадати і редакторку приснопам’ятної «Зірки», якій вдячний за те, що одна з моїх заміток все-таки з’явилася на сторінках цього видання. Довго думав і не міг згадати прізвище цієї жінки. Не допоміг навіть Гугл – виявляється, не тільки у мене, а й у його пам’яті утворилася якась прогалина щодо цієї неординарної постаті.
І лише досвід колишнього «моніторщика» (недаремно ж 3 роки відпрацював в Адміністрації Президента України завідувачем відділу моніторингу вітчизняних і закордонних ЗМІ та Інтернет-видань!) нарешті допоміг встановити істину – багатолітнім редактором газети «Зірка» у ті часи була Наталія Ситарчук! І де я оце все «розкопав»? В електронній бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка! Там зберігається скан-копія чергового альманаху «Київський журналіст» (2017 р.), приуроченого до XIV звітно-виборної конференції Київської організації Національної Спілки журналістів України. Був, до речі, делегатом тієї конференції, і десь удома, очевидно, зберігається примірник того альманаха, авторами-упорядниками якого були Ю.В.Бондар , А.М.Малієнко, М.М.Сорока. А на 63-66-й сторінках того альманаху під заголовком «Зірка» у моєму житті» якраз і надруковано спогади Наталії Ситарчук.
Ось така у мене вийшла «дурня», малята…
Григорій Южда,
на фото: такий вигляд газета «Зірка» мала 1969 року
