Культура

Пронос прапоропроносців

Не відпускають щоденникові записки Євгена Сверстюка: «Перша роль у нестабільному світі вимагає морального і релігійного фундаменту».

І коли всі так тішаться від патріотичної гри вчорашнього кегебіста, від якого 25 років тому і я тішився від незнання, чи не займаємося ми окозамилюванням?

І ще інша думка Сверстюка: «Відомо всім, що людина, яка хоче влади, є ненадійною і безпринципною, вона не ставить собі ніяких заборон. Загальновідомо, що популізм — синонім большевизму. Популіст не те, що не любить, він не поважає людей. Відомо також, що вигідна безпринципність, яку раз допустила особа, видає її з головою, як людину, якій вірити не можна. Щоб вона не говорила — то не має ваги. Усі ці відомі істини зовсім не прикладаються до особи, яка уміє подобатися і добре говорити».

Ми не готові.
Бо віримо, що, як Кравчук, — проскочимо межи дощ. А ще писателі знают банальну істину: хто написав, того і правда. І так багато літературної правди доби, за якою немає самого життя. Навіть слів нема. Лише пронос слів.

І я можу назвати поіменно — прапоропроносців. Я їх не просто застав. Був період, коли я їм вірив. Бо не знав, що між Істиною і Проносом є лише конкретна людська брехня.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.