Цього року, 30 листопада легендарному Назарію Яремчуку виповнюється 70 років. Але він зміг прожити лише 43. Ми спілкувалися з ним майже десять років, відтоді, як я 1986-му прийшов працювати в газету «Молодь України» і зробив із ним перше інтерв’ю. Пізніше я став показувати йому свої вірші і пісні. Деякі твори він записував одразу, а деяким не пощастило.
Пісню «Мавка і Лукаш» я показав йому одну з перших — він одразу сказав, що бере до свого репертуару. І відтоді кілька років співав її в концертах.
Щось у цій пісні торкнуло Назарія за душу — може, міфологічні образи, так гарно оспівані Л. Українкою та трохи переосмислені мною. А, може, сам Назарій відчував себе таким Лукашем, закинутим у бетонні нетрі міста?
Пісня ця не мала студійного варіанту, а лише концертний, бо треба було замовити комусь аранжування та взяти наряд на Студію Звукозапису (БЗЗ), яка на той час була чи не єдиною на всю Україну. Ми все відкладали і відкладали запис на потім.
А потім була важка хвороба і Назарія не стало…
Десь рік тому він приснився мені.
Сказав: ходім я покажу тобі, де я зараз живу… Ми йшли через густий ліс і вийшли на галявину, де стояв красивий будиночок. Він відкрив двері і сказав: можеш зазирнути, тільки поріг не переступай, бо тобі ще рано…
Я прокинувся серед ночі і став думати, а що б це могло означати? А через деякий час я сам записав нарешті ту пісню, яку ми з Назарієм у свій час так і не закінчили. Присвячую цей твір світлій пам’яті Назарія Яремчука, Великого Українця.
Анатолій Матвійчук
