Сашко Клименко, мій однокурсник, відомий фотомайстер. У своєму багатющому архіві він днями натрапив на отсю світлину та надіслав мені. Я дуже зрадів, як побачив нас, молодих, зі Станіславом Вишенським. Сашко сфотографував обох напередодні розвалу Союзу. На одному з перших «антисовєцьких» мітингів у Києві біля Республіканського стадіону.
Десь поза кадром мав би бути й Василь Рубан. Утрьох ми не пропускали жодного мітингу.
Відтоді спливло чимало води… Союз канув у Лету. Україна проголосила Незалежність. Тридцять років кравчукізму, кучмізму та їже з ними намарне не минуло. Виросли мої діти та підростають онучки. Я – постарів. І сталося те, що мало статися: запекла, неминуча війна з Росією.
Кожен по-своєму трактує нинішній час. А я сприймаю його як належне. Чому бути, того не минути.Скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла йдуть своєю чергою. Ідеться і про пострадянську Вкраїну, і про ту саму Росію. Зістарились обоє, віками клеячи дурня одна до одної.
Тепер полуда з очей спала. Ба навіть Зеленський затесався в укрпатріоти. Що вже казати про «любих друзів» Ющенка та порохоботів! Мо’ й добре… Де мудрі, там і дурні. Нічого не скажеш. Аби почати, а там воно й піде. Залежаний камінь уже зрушено з місця. Вода ще каламутна, та ринула розбурханим руслом. Україна візьме своє, а Росія втратить, що мала. Залишиться Московщиною.
Таке мені навіяло фото, отсе надіслане О. Клименком. Тоді я був завзятий і твердо вірив зо своїми побратимами, що воно, по-нашому, неодмінно станеться. Тільки:
… молодість не вернеться,
Не вернеться вона!
На жаль.
Ярослав Орос
