Вчора, 23 листопада після тривалої хвороби відійшов у вічність один із самих близьких моїх родичів – мій двоюрідний брат Володимир Земляний. Оскільки я у батьків – єдиний син, тож Володимир був для мене як рідний брат. Принаймні саме так я його завжди сприймав.
Ми – ровесники, Володимир лише на чотири місяці старший за мене. З самого раннього дитинства, скільки себе пам’ятаю, мої батьки кожного літа привозили мене на Дніпропетровщину, в хутір Жовтневий, що в Царичанському районі, де ми з братом і проводили разом кілька тижнів. Мені, російськомовному хлопчику з Донецька, Володя тоді терпляче пояснював значення незнайомих слів української мови.
Вже з перших класів школи Володимир почав писати вірші. В середніх та старших класах його статті вже друкували в районній та обласній газетах. Після школи брат, не маючи ніяких зв’язків, приїхав до Києва і з першої ж спроби поступив до Київського державного університету ім. Шевченка на факультет журналістики.
Так син звичайних колгоспників згодом вивчився і став журналістом, поетом, письменником, членом Національної спілки письменників України та лауреатом премії ім. В’ячеслава Чорновола.
В різні роки він працював директором приватної телерадіокомпанії, віце-президентом Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», ведучим телепрограми «Пульс. Тиждень», а також викладачем в Київському університеті ім. Бориса Грінченка.
Востаннє ми з Володимиром бачилися в березні 2018-го, коли я зі США навідався до України. Він влаштував для мене кілька цікавих зустрічей в Спілці письменників та в Університеті ім. Грінченка. Про свою хворобу брат тоді ще не здогадувався. Він мужньо боровся з нею більше двох років. І ось вчора його не стало.
Важко передати словами те, що я зараз відчуваю. Прикро, що навіть попрощатися з Володимиром я зараз не маю можливості через карантинні обмеження. Висловлюю найщиріші співчуття родині – дружині Інні Земляній-Набоці, синові Антону й дочці Софії.
Завжди тобою пишався, Володимире, і завжди тебе буду пам’ятати, дорогий мій брате!
Вадим Дубовський, США
