Я благословіння і благовоління просив би кожному, хто взявся за перо, пише. Перо – пошесть. Мистецтво – напасть. Не всі його однаково розуміють. Для одного воно стає пошестю після першого пропитого гонорару, для другого – після першого талановитого твору. Мистецтво вінчає вінком, коли ти – безкорисливий, самовідданий у ньому. Коли ти його любиш у собі.
Мистецтво вибльовує тебе, коли ти любиш себе у ньому. Воно тоді кидає тобою в помийну яму, де гниття і сморід – ніяк не пахощі листків благородного лавра.
Горе тоді тобі!
Стократ горе, коли ти бачиш це, відчуваєш це. Горе, коли тобі під п’ятдесят, а ти поки що не встиг зробити щось путнє, варте уваги… Ну, коли ти не встиг випустити бодай одної справжньої книги, інакше кажучи, коли ти не встиг отримати паспорта в літературі. Горе, коли ходиш з тимчасовим, написаним на клаптику паперу посвідченням, який може відобрати перший стрічний день-міліціонер, маючи сумнів у його достовірності.
***
Щоб писати вірші чи прозу (стати літератором), мало одного бажання. Щоб стати письменником, мало й одного таланту. Талант, щоправда, є першоосновою. Од нього все починається. Щоб стати письменником, потрібен талант, велика роботящість і витривалість, прекрасне знання мови, докладне володіння формою. В поняття таланту, певно, вкладаються такі елементи, як відчуття душі і проникання в її світ, оголеність для чинників подразнення – підвищена гострота реакції, вразливості, схвильованості, неспокою, зацікавлення і т.д. В поняття таланту входить і темперамент.
Талановита людина для мистецтва, здається мені, не може бути холодною і спокійною – такою може бути лишень на вигляд. Талант – це музика у слові, в словосполуках, це ритм фрази і всього тексту, це, врешті, мелодія мови. Істинний талант полягає в незвичайно тонкій проникливості не просто в зміст слів, але і в звуки їх – зміст тут само собою, з нього починається все.
Талант – це сукупність цілого ряду факторів, які, зрештою, і піднімають наділену ним людину над іншими. Талант – скарб неоціненний і вищий для народу, в цілому, навіть за найбільшу коштовність – самородок золота чи алмаз.
Тоді коли дійдемо до того, що талант у митцеві цінуватиметься по справжній його вазі, леліятиметься й оберігатиметься бодай за такими законами, як оберігається злиток рідкісного коштовного металу в державних скарбницях? Певно, до подібного ми далеко-далеко. Подібне не було характерним і для віків недавніх та давніх… Чи не є це свідченням варварства у варварів?..
Іван Чендей
зі Щоденника. 1974 р.
«ЗІ ЩОДЕННИКА, 1974 р.»
А ніби вчора написано…
Особливо стосовно таланту! Він або є, або його немає…
І зовсім не важливо, де цей талант проявить себе – лише в літературі, чи в мистецтві взагалі, чи в науково-виробничій діяльності.
А далі все залежить від особистості, бажання творити.
І коли сукупність усіх цих факторів «піднімають наділену ним людину над іншими», тоді тримайся, отримаєш від цих «інших» сповна!
Поки що так…
Варварство?