Жовтому листю, як і воді,
Було повелено лежать в землі.
Та знялось воно невисоко,
У теплім вітрі сяйнуло
І опало.
(Олег Лишега. Розлоге дерево. Львів. 2020)
Вірші Лишеги (1949-2014) асоціятивно-імпресіоністичні. Лиш спробуєш намацати картинку, вона зникає. Завжди на віддалі. Завжди натяк. І смерть, як наближення через зникнення.
Коли ховали, ніс його портрет від хати до церкви і на цвинтар. Було відчуття абсурдности дійства. Здавалося, що зараз ось збоку на тротуарі зрине постать Лишеги із заплічником, широко усміхнеться у бороду і запитає: «Що це ви тут задумали?»
Євген Баран
