Я не погоджуюсь з виразом «війна забирає тільки найкращих», так як вона забрала купу негідників, що прийшли на нашу землю. Проте вона спромоглася забрати найкращого з нас. Тощук («Зять») Василь — син, брат, чоловік, батько, побратим… Він загинув як справжній воїн, патріот своєї країни, справжній чоловік, що став на захист рідної землі, кожного українця.
Катар. Фінал чемпіонату світу з футболу. Франція — Аргентина. У серії пенальті перемогу святкує Аргентина… От тобі і Жиру, от тобі і Дембелє… То в політиці мсьє Макрон може витіювато виплітати вузли макраме у дві руки з Путіним, а у футболі — все відкрито, все на виду… Можна навіть зрівняти нахрапом рахунок, вхопити за хвіст фортуну, можна тішити себе надіями, але де боже заступництво — там і перемога.
Сьогодні 130 років від дня народження драматурга Миколи Куліша. Пишу про нього у книжці нарисів про наших класиків «Відкинуті і воскреслі» : «Розіпнутий поміж червоним та синьо-жовтим. Саме так склалася доля видатного українського драматурга Миколи Куліша (1892-1937 рр). Його доля була ущерть наповненою великими і страшними контрастами. Народився у наймитській родині. Мама Уляна рано померла, батько Гурій був алкоголіком. Здавалося, що хлопчика рано висушить наймитське життя. Проте видряпався! Вижив також у неспокійні отроцькі та парубоцькі роки, хоча не раз Біла Пані обдавала крижаним подихом. Постійно пориваючись до незвіданих галактик відчуттів та почуттів, любив свою дружину Антоніну і свою одружену Музу, із якою вів довгу переписку, Олімпіаду Маслову-Корнєєву, яку називав Ладушкою…
Новий роман Степана Процюка про Івана Франка отримала з дарчим написом письменника на презентації видання в муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського. Саме тут ще можна придбати примірники «захопливої подорожі сторінками життя Івана Франка, де він… оживає… із холодного символу близькою і дорогою нам людиною». Найперша презентація книги — в Чернівцях!
Жовтому листю, як і воді,
Було повелено лежать в землі.
Та знялось воно невисоко,
У теплім вітрі сяйнуло
І опало.
(Олег Лишега. Розлоге дерево. Львів. 2020)
Останні вихідні мав рідкісну в ці місяці осолоду провести в архіві пана М., як рак-пустельник у мушлі червоного молюска (ні, це жодний не натяк: комуністом пан М. не був, так само, як я не є пустельником). З іншого боку, архів пана М. – мій бункер, моє метро, моя криївка. Щоразу, скоро беру до рук вірші пана М., не покидає відчуття легкости, якоїсь свідомої, я б сказав демонстративної необовʼязковости в його ставленні до такої делікатної матерії, як поезія.
