У цей День було Сонячно. Місто жило своїм Життям. Буденним і святковим. Хтось кудись поспішав, бо на нього чекали. Хтось відпочивав у сквері чи просто гуляв, у роздумах, Чернівцями – бо поспішати вже нікуди і на нього/неї не чекає більше ніхто і ніде. Місто з часу вторгнення росіян на нашу Землю, стало іншим, ніж до війни. Ми стали іншими.
Ловлю себе на думці, що коли чую говір вимушених переселенців, завжди вдивляюся у їхні очі. Який біль відчуває людина, у якої більше не має дому? Чи залишилося ще тепло у серці того, хто 61 день знаходився у холодному підвалі?
Як ЖИТИ ДАЛІ тим, хто більше не обійме дітей, батьків, родину? Багато відповідей на багато запитань дає нова збірка віршів “Жити далі» талановитої людини, поетеси, лауреатки Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша, культурної менеджерки, волонтерки Олени Рєпіної.
Хоч поезії, які ввійшли до збірки писалися протягом року пандемії та війни – «вона не про смуток і біль, вона про радість кожної миті життя та силу спротиву і волю до перемоги».
Я натхненна тим, що маю безпосередній стосунок до збірки. Адже наша команда студії ДивоВижа – Юлія Мілімонко та Віктор Верхоляк – створили телеверсії 10-ти поезій Олени Рєпіної, які ввійшли до збірки. Якщо перейти за посиланням — ДивоВижа — можна переглянути їх у відеоформаті на моєму ютуб-каналі.
Безмежно вдячна Вам, пані Олено, за гарну співпрацю. Ми пройшли разом — інколи не зовсім легкий час, але такий цікавий. І «закликали хмари», і насолоджувались красою півоній, мало не вбрід Прут переходили, ловили «лапаті з неба смс-ки», слухали січневу мелодію зими, вдихали запах цедри і кави, смакували печевом з ялинки і знаходили не прочитані листи, а ще – насолоджувались красою вітражів Медичної бібліотеки та архітектурою ЧНУ!
Так, ми цей шлях майже пройшли. І за кожен день дякуємо ЗСУ! А можливо Воїн, який приїхав з Бахмута у Чернівці на один день, щоб одружитися і якого ми зустріли – то не випадковість! І гарні діти у вишиванках і віночках, які підходили до нас під час тієї ж зйомки – теж не випадковість! І Воїн і Діти, які волею долі потрапили до кадру – я впевнена – то не випадковість!
Бо у Світі випадковостей не має. Своєрідний символізм!
Бо обов’язково повернуться наші славні Воїни! І будуть одружуватися! І народжуватимуться Діти! Тільки треба будь-якою ціною – ВИЖИТИ! І ЖИТИ ДАЛІ!
А знаєш, іще не набридли
Ні осені, ані весни,
Іще не втомилися крила,
Не всохли зі спраги весла,
Іще не пожовкли мрії,
Не вичахла міць у жита –
Ще ранок фарбує вії,
І хочеться спрагло жити!
Дякую Вам, за поезію «Жити» і за кожну, надруковану у Ваших збірках!
Людмила Мельник
