«Мені взагалі призначене було життя настільки незвичайне, що я був сучасником навіть і таких кретинів, імена яких навіки залишаться у світовій історії, — тих «найвеличніших геніїв людства», що руйнували цілі царства, знищували мільйони людських життів»
(Іван Бунін. Автобіографічні нотатки. 1949).
У жовтні минуло 150 років від дня народження Івана Буніна (1870-1953), одного з найбільших письменників ХХ століття. Письменника, який зафіксував вражаючі події більшовицького перевороту в 1917-1919 роках, видавши ці щоденникові записи під назвою «Прокляті дні» в 1926 році у Парижі: «Але істинно Бог і диявол щохвилинно змінюються на Русі»; «Але зіяє в світі неосяжна могила. Смерть була в цій весні, останнє цілування»; «(…) одна із найхарактерніших рис революції — шалена спрага гри, лицедійства, пози, балагану. В людині прокидається мавпа»; «По суті, усім нам давно треба повіситися, — такі ми затуркані, замордовані, позбавлені усіх прав і законів, живемо в такому підлому рабстві, серед постійних паплюжень, знущань».
А у листі до А.Сєдих Бунін у січні 1949 року твердить, що ні Блок, ні Єсєнін не є історією російської літератури, а Маяковського називає «холуєм російської поезії», згадуючи гімназійне прізвисько останнього «Ідійот Поліфемович».
Апостол імперської апокаліпси з литовсько-руською кров’ю.
Євген Баран
