Зателефонував незнайомець. «Я пенсіонер із Києва. Люблю читати». — «Я теж». — «Люблю ваші книги. Хочеться, щоб їх читало більше людей». — «І я не проти». — «Треба щось для цього зробити». — «Я роблю – пишу ці книги». — «Я би хотів долучитися до поширення». — «Не будете ж ви їх носити по електричках…»
— Ні, я їх даруватиму.
— Добра ідея. І книги гарний подарунок, але не такий вже й дешевий. Та ще й для пенсіонера.
— А хіба вартісне буває дешевим?! – сказав він.
— Не знаю, я не фахівець у сфері цін і тарифів.
— Зате я фахівець. Тому замовляю п’ятсот примірників вашої нової книжки – «Золотий час».
— П’яток примірників? – перепитав я.
— Ні, п’ятсот.
Книжки вже в Києві. Вони підуть в усі 118 бібліотек столиці. А також для численних колег, друзів та знайомих родини Олега Суворова. Не пам’ятаю, з якого разу він нарешті дав мені короткі відомості про себе.
Народився 1968 року під Києвом. Мав вісім років, коли батьки розлучилися. Виховувався поза родиною. У школі навчався без фанатизму, зате залюбки займався спортом, у 18 років виконав нормативи кандидата в майстри з важкої атлетики. Перша професія – збиральник корпусів суден на «Ленінській кузні». Потім армія, прикордонні війська, там ще й куховарити навчався, бо не було кому. Запрошували готувати для офіцерів та делегацій.
Після армії рік працював у ресторані на ВДНГ. Вступив до Торгово-економічного університету, за балами успішності став кращим студентом факультету. 1993 року одержав грант на навчання в США – фінанси, менеджмент. Закінчив університет Грейсленда. По тому п’ять років працював менеджером та керівником у різних українських та зарубіжних компаніях.
2000 рік став переломним. Народився син Михайлик. Започаткував власний маленький бізнес – магазин автозапчастин. Через рік продав його і разом із дружиною відкрили торгову компанію «Фуд Сервіс» із продажу устаткування для харчової промисловості. Цим і займаються впродовж дев’ятнадцяти років.
У колективі 31 чоловік. Імпортують товари з чотирьох європейських країн. Компанія посідає лідируючі позиції в сегменті. Народилося ще троє дівчат – Софійка, Марійка, Мирославка. Двоє старших дітей навчаються в Лондоні, менші захоплюються дизайном і театром. Виростають працелюбними, уважливими, чуйними.
Родина Суворових цінує і береже природу, саджають дерева, допомагають громаді села під Києвом, де мешкають. Ось така біографія українця, звичайної-незвичайної української сім’ї. Є добро на світі, казала моя баба Марта. Бо є доброчинці.
Доброго часу вам, пане Олеже, при доброму здоров’ї біля добрих людей!
Мирослав Дочинець
