Приїхав із далекої країни приятель, із яким не бачилися тридцять років. «Я би тебе не впізнав десь на вулиці», – кажу. «А я впізнав тебе одразу – майже не змінився». «Просто став схожим на самого себе», – кажу. Поїхали з ним на термальні басейни в Косино. Там мене впізнали і запропонували не платити за вхід. Це гріло не менше, ніж вода.
Потім поїхали на дегустацію на Першу закарпатську палинчарню під Ужгородом, де роблять чудові фруктові дистиляти. Там мене впізнали і подарували яблучне бренді. Цілу дорогу я тримав його на колінах, як немовля.
Потім ми пішли прогулятися парком графів Шенборнів на території санаторію Карпати. Там мене впізнали 
відпочивальниці з Монастирища, дуже світської зовнішності дами. Попросили сфотографуватися і за це пригостили нас десертом «Три слони». Ми були задоволені, як два слони.
Потім ми пішли міняти фунти на гривні. Мене впізнав валютчик і поміняв за дуже добрим курсом. Я втішився, хоча ні фунти, ні гривні не мої.
Потім ми поїхали вечеряти в ресторан «Козачок» поблизу Чинадієва. Там мене впізнала адміністраторка, чия мати читає книжки, і накрила нас пледами (збиралося на дощ), а потім зробила знижку на 15%.
«Добре тобі тут живеться», – сказав, прощаючись, друг із Лондона.
«Добре бути схожим на себе», – скромно додав я.
Мирослав Дочинець
