В принципі, він був духовним, щонайріднішим сином комуніста Бориса Олійника: той самий вінегрет комунізму з релігією, присмачений церковнослов’янізмами…
Те саме взорування на Москву – аж навколішки, аж із заслиненням, та сама нетерпимість до питомо українського, якщо воно тільки випирало з рамок дозволеного імперією малоросійства.
Олександр Яровий, кличка – Шия.
Вихованець чернігівського поета Дмитра Іванова, що потім перейшов під низеньку компартійну руку Олійника, якого гостроязика Ліна Костенко після його фінту із Рухом і Москвою (поїхав працювати в Кремль) називала винятково «б. Олійник», саме в такому потрактуванні – з маленькою буквою «б»…
У панегірику своєму духовному наставникові О.Яровой з радістю згадував, як той, у черговий від’їзд Ярового до «пєрвопрєстольной» (я ж кажу – Москва там у каноні) відрахував йому п’ять двохсотгривенних папірців. Звісно, цей панегірик виліз лише в московському журналі…
А поет Дмитро Іванов казав: «Гордость моя — Сашко Яровой, также с 5 класса посещал студию».
Чому цитата російською?
Не тільки тому, що вона для учня і вчителя дуже близька, а й тому, що цей лауреат Національної Шевченківської премії значну частину накладу редагованої ним газети «Гарт» видає російською мовою.
Знаний поет русифікує Україну.
Що не заважає йому в Києві прикидатися отакенним українським патріотом!
«Натуральний привид! Тобто я не кажу, що його нема, як людини чи як полум’яного публіциста. Але його нема, як письменника. Хоча він чомусь у різних виданнях таким себе називає, ба більше – дає інтерв’ю, друкується у письменницькій пресі…» — це так Юрій Винничук написав про Олександра Ярового, коли почитав його макабричні заклики під час Революції Гідности.
Ось вони: «БЕРКУТ»! ХЛОПЦЫ, БРАТЫ, КАЗАКИ! СТРЕЛЯЙ ФАШИСТСКИХ СУК! БЕЙ НА ПОРАЖЕНИЕ! НЕ ЖАЛЕЙ ИХ! БЕРЕГИТЕ СЕБЯ И МИРНЫЙ НАРОД УКРАИНЫ. ХРАНИ ВАС БОГ!»
А ось іще кілька зойків «православної», як він себе звав, душі: «Янукович! Примени власть! Смети этот проклятый Майдан! Освободи Украину от западных агрессоров! Защити права своих избирателей».
Цікаво, як в одній людині поєднуються заклики до православної ідилії і отаке: «Прострелити кінцівки парі бойовиків – решта розбіжаться». Прострелили. Не тільки руки, але й серця та голови – смерть Небесної Сотні і на руках цього поета – агітатора за слов’янську єдність…
А чому його звали Шиєю?
Бо алкоголіком був, а ті, як відомо, мають такий жест характерний, де шия використовується…
«Олександр Бойченко колись висловив підозру, що у випадку Ярового маємо справу з «безнадійним психіатричним прецедентом». І що тепер робити? З хворого сміятися – це ж гріх», — казав Винничук.
Сміятися не доводиться хоча би через те, що він помер. На Москві. Ще аж у серпні. Україна цього не помітила – вона якраз воює з Москвою.
Василь Чепурний
P.S.
Олександер Яровий — чудовий український поет, як і Борис Олійник, і Дмитро Іванов. Щодо політичних поглядів і особистого життя — вони не прикрашають ні одного з трьох.
Але…
Микола Глущенко був сексотом, викиньте його з українського малярства. Домонтович здав московитам усю бандерівську мережу, викиньте його з української літератури. Винниченко просрав Україну на початку 20-сторіччя, викиньте його за це з української літератури.
Є чудова стаття Юрія Шереха: «У довгій черзі по реабілітацію». Раджу не тільки прочитати її, а й діяти за нею. Яровий був секретарем НСПУ, членом редколегії Макулатурної України…
Роман Кухарук
***
Він був трохи дивним ще тоді, коли не помосковився. Мабуть, мав якусь ваду у психіці. Таким самим є ще один поет-колаборант Роман Скиба, який десь переховується на Тернопільщині…
Сергій Пантюк
***
Я разом із Романом Скибою виграла перший конкурс «Гранослов» — він у номінації поезія, я — проза. Я читала його творчість — Роман надзвичайно талановийтий поет. І потім я намагалася знайти і прочитати його нову поезію. Він вирізнявся, дуже вирізнявся своїм самобутнім творчим світом. Я шаную талант в людях, але ще більше шаную порядність. Так от, не скажу прізвище автора, але десь більше півроку тому я читала статтю-викриття про творчих людей, і не лише українців. Написав той чоловік, що безпосередньо варився у котлі КДБ. Він розповів, що всі, провідні українські письменники, окім Л. Костенко, у свій час підписали документ про співпрацю з цією «фірмою». Їх розкручували на рівні СРСР, республік, вручали відповідні премії — у нас Національну премію ім Т.Г. Шевченка. Багато хто з номінінтів «дихав Леніним», кожен по-своєму досягав «успіху». І що тепер? Хто суддя? Напевно, найчесніший суддя — час, який відмете творчу мішуру і залишить справжнє. Мені дуже хочеться захистити Олесандра і Романа, а від кого — і сама не знаю. Але не від правди, бо ця категорія у наших вустах — дуже слизька сьогодні.
Валентина Мастєрова
***
Ці люди стали на бік ворога. Це факт. І за це є/будуть покарані Богом чи людьми. А творчість їхню оцінять нащадки, якщо вона того заслуговує.
Сергій Пантюк
