Мене дивує, як дехто про наших бійців каже «хлопці» чи там «наші хлопці». Я ніколи собі не дозволяв так висловлюватися, бо які ж вони мені хлопці?!
Чи я з ними в окопах сидів?
Чи мене з ними в бліндажах землею і осколками накривало? Чи я комусь рани бинтував? Я навіть борщ їм не варив.
Ні, вони для мене — захисники моєї Батьківщини. Вони воїни, лицарі, але не «хлопці». Хлопці у вас під вікнами пиво п’ють.
Але є ще вищий пілотаж дурості.
Коли таварісч Зєльонкін воззвал: «Вернітє пацанов дамой!»
Це мене вбило. Па-ца-ни?!
Це оті моряки, які так гордо тримаються в полоні? Які послали дуже далеко ефесбешників і відмовилися давати свідчення, бо вони військовополонені?!
А ти, пупсік, побіг кланятися Кадиркіну і вибачатися?
Погляди клоуна, для якого і Україна проститутка, мене не дивують. Мене дивують ті хворі на голову, які уявляють клоуна в кріслі президента, готового домовлятися хоч із чортом.
Але чому ХОЧ?
Там же ж іншого варіанту нема — тільки чорт або чорт. І при чому від зміни чортів нічого не міняється, бо пекло не продукує нікого іншого окрім чортів.
Правда, воно продукує ще й різних чортиків, яких нам у вигляді кандидатів підсовує перед виборами. Забуває тільки їх попередити, щоб вони або хрестика вдягнули, або хвостика обітнули.
Юрій Винничук
