І настане день, і настане мир, і тоді я нарешті заплачу за тими, хто не повернувся. І настане день, і настане мир, і тоді я нарешті заплачу з тими, хто не дочекався.
І настане день, і настане мир, і тоді я нарешті заплачу з тими, кого покалічило і поранило. І настане день, і настане мир, і тоді я нарешті заплачу за тими, хто не долюбив, не народив, хто замість немовляти спершу на руки взяв снаряд.
І настане день, і настане мир, і тоді я, нарешті, перестану гніватись, а буду лише пам’ятати тих, хто не повернувся, і любити тих, хто не дочекався. І настане день, і настане мир, і тим, хто нарешті прийде з Перемогою я вклонюся: «Ви повстали проти дикої вигадки людини, щоб зберегти усім нам подароване людям».
І настане день, і настане мир.
А поки що я не плачу, мої сльози висушила ненависть.
Сльози прийдуть потім, коли повернеться любов. Власне, за неї і йде ця війна – за повернення любові.
І настане день, і настане мир, і тоді я прийду до церкви, згадаю всіх, хто не дожив… І у невимовному зітханні скажу їм: «Ми перемогли».
Валентин Ткач
