Сьогодні 10 квітня 2022 року мені всього 63. Я вчитель історії, професор філософії, академік НАПН України. Справа мого життя сприяти людям утверджуватися у житті ЛЮДЬМИ. У 62 я вперше одягнув військову форму і став добровольцем територіальної оборони. До цього часу не служив у війську. Військових звань не маю. Ніяких присяг не приймав. У 1991 році назавжди присягнув Україні.
Мені не довелося брати участі у прямих зіткненнях з ворогом але я його постійно бачив дуже близько і все, що міг, робив і робитиму для того, щоб Україна була вільною державою від зовнішніх ворогів, зрадників та бидла. У мене немає військових нагород. Сьогодні вперше демонструю свої нагороди за 42 роки служіння освіті, науці, державі, а головне людям. Ці нагороди також за Україну, за її майбутнє. Бо ніколи по іншому не мислив.
Грінченкове «Україна. В цьому слові для мене все» — не пафос, не слова для трибуни, а сенс життя. Моє прагнення — щоб кожен квадратний метр України був квітучим, щоб кожна людина почувалася гідною громадянкою і громадянином. Саме такого ставлення вимагаю до студентів і співробітників в Університеті Грінченка. Саме тому у нас чесний університет без хабарів, купівлі оцінок і дипломів. ВІН також велика частина сенсу мого життя, ВІН — це можливість показати, 
що в Україні чесний університет, університет з традиціями і широкою корпоративною культурою — реальність з якою рахуються. 15 років тому про університет Грінченка знали переважно ті, хто там працював або навчався — нині ВІН три роки поспіль входить до 5 найбільш популярних закладів освіти серед вступників в Україні. Я пишаюся, що маю честь бути частиною Університету.
Тероборона. 24 лютого я прийшов на організаційні збори тероборони. Не сподівався, що нам загрожуватиме окупація. Ворог розмістився за 1.8 км від моєї оселі… окупація, а до найближчого блокпосту було якихось пів кілометра. В нашій теробороні мужні і мотивовані люди готові будь-якої хвилини дати відсіч рашистам. Серед них багато моїх учнів, адже я вчителював і був директором школи у Шпитьках у 1983-1989 роках. Вони вже дорослі, у багатьох внуки.
Рашисти так і не посміли зайти у наші 7 сіл, де активно діяв наш «Скіф» з такими мужніми захисниками. Вони лише діставали нас і мешканців постійними обстрілами із градів і танків з Бабусиного саду. Двічі потрапляв під безпосередні обстріли. Смерті не боявся, бо як казав давньогрецький філософ: «А чого її боятися? Коли я є — її нема. Коли вона є — мене нема». До 100 будинків було знищено чи понівечено у наших населених пунктах. Це злочини Путлєра. Гаага чекає на нього. Іншого бути не може окрім, звичайно, завершення яким пішов його духовний натхненник Гітлер.
Війна триває. І надалі віддаватиму усе, що зможу на перемогу. Та для мене, окрім перемоги, під якою розумію повне повернення суверенітету України над Донбасом і Кримом….., найважливішим є розвиток нашої країни, іншої, справедливої, некорупційної, по справжньому чистою від будь-якого лайна, насамперед, політичного, зрадницького, підлого і цинічного. Окрім боротьби за Україну — визначаю своїм пріоритетом благодійну діяльність. Серед завдань — відбудова України, відновлення її історичних пам’яток, зруйнованих університетів, шкіл, дитячих садків, музеїв та допомога тим, хто втратив свої оселі. А ще реформа вищої освіти…. Служити людині, громаді і суспільству — це гасло мого університету, а значить моє. З Києвом і для Києва, як завжди…
Віктор Огнев’юк
