Культура

Спершу треба відродити літературну критику

Прочитала розмову на Українському радіо з Юрієм Макаровим — головою Комітету Шевченківської премії. За його словами, під час першого туру комісія відсіює тих, хто потрапив до списку номінантів випадково: «Неодмінно щороку з’являються люди, які в своєму житті видали кілька поетичних збірок і одразу подаються на Нобеля. Оскільки вони можуть не знати іноземних мов, то як проміжний варіант – подаються на Шевченківську премію. Це треба відсіяти на першому етапі, щоб воно не заважало сприймати картину. В цьому сенсі функція першого туру – санітарна».

Із вище сказаного напрошується висновок: які ж недолугі у Шевченківського комітету умови, якщо на цю премію подаються мистці, до яких треба застосовувати «санітарну функцію відсіювання». І на цьому тлі просто комічно прозвучала теза Макарова про те, що до номінації «Літературознавство» потрапили гіганти.

Я так розумію, що серед літературознавців і мистецтвознавців миршавеньких авторів без знання іноземних мов просто нема. Але ж премію імені Шевченка дають не за знання іноземних мов, а за літературу перш за все українською мовою. І це має бути твір з високої полиці, а не твір масової літератури. Проте серед творів, поданих на конкурс, чимало представників саме останньої.

Може, вартувало б сформулювати вступні зауваги до прийому творів на розгляд Комітету так, щоб згадане паном Макаровим відсіювання відбувалося ще перед 1 туром? Шевченківська премія має присуджуватися художньому, інтелектуальному творові, що змушує читача мислити, а не розважає його.

Я вважаю, що масовізм, ота «Просвіта», проти якої виступав іще Микола Зеров і Микола Хвильовий, в Україні продовжуються на всіх рівнях — не тільки на рівні Шевченківської премії. Послухала відео Dream Shool про новелу «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника на Ютубі. Мила дівчинка грає у цьому відео всі ролі, а головне переказує зміст новели суржем, шмаркаючись в одноразові хусточки. І під відео коментарі: ось як треба подавати українську літературу в школі.

Яка у людей звихнена логіка!
Та перепишіть Тютюнника суржем у підручнику — і не мучтеся. Література — це мова. У школі дітей треба вчити розмовляти літературною мовою, бо відкриє рота якийсь чудовий сучасний експерт чи культурний активіст — і більше ніякої характеристики не потребує.

І журналісти у нас пишуть тупо, безграмотно. Яка художність для такої публіки? Соромно, гірко, безвихідно.

Неможлива жодна серйозна Шевченківська премія, бо в нашій країні немає інституту критики. І нинішні очільники Комітету мали б це розуміти. У нашій літературі і мистецтві не працює конкурс, бо конкурс — це механізм відбору, який урухомлює критика. В Україні жодні конкурси на жодні посади не працюють, бо немає того, що називається критикою, яку здійснюють чесні журналісти, а у випадку мистецтва і літератури — мистецтвознавці і літературні критики.

Якщо критики немає, на Шевченківську премію подаються твори, про які члени комітету чують вперше. А це хіба нормально? А все тому, що критики нема. І поки наші видавці й Інститут книжки не домовляться і не налагодять процес і механізм критики — нас чекає в літературі все те ж болото й дилетантизм. Якщо ми справді любимо і шануємо Шевченка — маємо відродити літературну критику і ставитися до літературних критиків як до людей, які працюють, а не займаються якимись химерами. Або поставити на Шевченківській премії хреста. І не мучити нашого генія!

Роксана Харчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.