Далекі дев’яності… Хрещатик, 26. Прохідна телебачення. Йду на роботу, бачу нашого спортивного коментатора Сергія Савелія. Він чекає на когось з гостей, з ким не встиг вчора записати інтерв’ю після матчу, який він коментував. Я потрапляю в його поле зору і Сергій набираючи повітря в груди, починає співати…
Кохання моє неприховане,
я до тебе навіки прикований,
не чиїмось руками сильними,
а твоїми очима синіми…
На душі одразу стає радісно і святково. Я знаю, що цю пісню він співає багатьом дівчатам, такий він вже є — наш Савелій, але лише я можу йому по-товариськи, люблячи, відповісти 
жартом.
— Мужчина, ви такай співочий, талановитий, красивий і розумний… Чому ж це у вас так гарно виходить слово «хворточка» і так погано слово «филИн»…
Сергій починає посміхатися, а я не вгамовуюся:
— А вчора ви взагалі себе перевершили фразою: напруга і филювання зростають, до кінця матчу лишилася одна филина…
І тут ми вже разом сміємося. І він каже: це привіт від мене рідній Полтавщині… З часом я почала ловити себе на тому, що вже чекаю в його репортажах на ті його цікавинки, від яких так тепло стає і приємно на душі…
Сонечко наше… Яскраве, ніжне, лагідне і зігріваюче! Який же він зворушливий був навіть тут, у нас на ФБ, у своїх віршах, коментарях, світлинах і розповідях про рідних і друзів. Сказати, що його не вистачає, — не сказати нічого. Порожньо і сумно від того, що його немає… І світло, радісно і вдячно за те, що він був у нашому житті!!!
Спочивай з миром, любий. Тебе забути неможливо!
Стелла Кломінська
