Пісня «Черемшина» — єдиний пам’ятник Миколі Юрійчуку. Вона звучить у всьому світі, хоч здебільшого без згадки про автора віршів. В останні дні свого життя, прикутий до ліжка тяжкою хворобою, Микола Юрійчук знайшов у собі сили і знищив майже всі рукописи — спалив більше 100 поезій, які ніколи і ніде не друкувалися…
30 листопада 1997 року буковинський поет Микола Юрійчук помер. А за шість років, 2 травня 2003-го не стало і Юрійчукового побратима композитора Василя Михайлюка. Відтоді вони, як і за життя, поруч — на міському цвинтарі у рідних Вашківцях…
Мальовничі Вашківці розкинулися на правому березі річки Черемош та його притоці Глибочок, за 32 кілометри від районної Вижниці і за 37 — до Чернівців. «Лиш перейдеш Черемош, природа вже сама співає. Вона надихала всіх — і Степана Сабадаша, і Левка Дутковського, «Смерічку», Володю Івасюка, Софію Ротару, Лілію Сандулесу, Назарія Яремчука», — казав знаменитий вашківчанин Василь Михайлюк.
Саме ця буковинська краса надихнула Миколу Юрійчука влітку 1964 року написати вірш. Він мав спершу довгу назву – «Всюди буйно квітне черемшина». Перше, що подумалося: «Треба занести Василеві». Михайлюк тоді працював керівником духового оркестру і хору Вашківецького міського Будинку культури і пописував мелодії.
Їх обох не випадково єднала доля, приятелювали і розуміли один одного з півслова. Обидва мали болячки, обидва були інвалідами (Михайлюк, до слова, переніс чотири інфаркти та інсульт). Справжня творчість — величезні муки. І найкраще — народжується з болю.
Але їх єднала пісня. І така народилася!
Хоч вірш рік пролежав у шухляді місцевого композитора, проте настав і його зоряний час. У травні 1965–го Михайлюк пішов до Черемоша, щоб нарізати луговиння. Коли підійшов, побачив буйне цвітіння черемшини, і раптом у серці забриніла музика: «Всюди буйно квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина...». Вже нічого не різав, а скільки мав духу побіг додому. Сів за піаніно і відразу написав пісню.
«Ми з мамою стояли під дверима і слухали, як народжується пісня, — пригадує донька композитора Лідія Василівна. — Тато потім казав, що йому здалося, ніби то не черемшина, а наша мама у весільному вбранні йде назустріч». Першими слухачами була родина композитора. А невдовзі прибіг і Микола Юрійчук. І співали в дуеті «Черемшину» (так назвали нову пісню) з десяток разів поспіль. Тішилися і пишалися один одним, немов діти.
Наступного дня на репетиції хору Вашковецького міського Будинку культури відбулося прем’єрне виконання. Просто і від душі, скромно і щиро співала «Черемшину» солістка хору Ніна Нечипоренко, яка працювала залізничним касиром у Сторожинці. А потім їй крила дав буковинський самородок, уславлений Дмитро Гнатюк. І полетіла пісня з його голосу в усі світи, де живуть українці. Твір став неймовірно популярним.
Сам Дмитро Гнатюк визнавав: «Це пісня моєї душі». Полюбив «Черемшину» і славнозвісний Іван Семенович Козловський. Коли в парі з Василем Михайлюком на сцені Колонної зали в Москві виводив «Знов зозулі голос чути в лісі, ластівки гніздечко звили в стрісі…» — аж просльозився з радості і гордості за українських земляків.
А як витягував «А вівчар жене отару плаєм…» киргизький письменник Чингіз Айтматов! Співав він у дуеті з автором музики спочатку у Вашківцях, а потім — у прикарпатському селі Русові Івано–Франківської області, куди обидва у складі мистецьких делегацій були запрошені на відкриття пам’ятника геніальному українському письменникові–новелісту Василю Стефанику.
Найпроникливіше все ж «Черемшина» звучала у родовій оселі композитора у Вашківцях, де завжди найголовнішим гостем був поет Микола Юрійчук. Їхній шлягер неодноразово наспівував автор іншого національного хіта «Рідна мати моя, ти ночей не доспала...» композитор Платон Майборода. А скільки разів виконували її з Олесем Гончаром, який любив співати на повний голос.
Не раз чула привітна Михайлюкова оселя і спів у дуеті з Дмитром Гнатюком і Анатолієм Солов’яненком. Справжні лицарі української пісні ніколи не відмовлялися виступити з концертами перед вашківчанами, адже там мешкали обидва автори «Черемшини», яка мала неймовірний успіх.
Михайло Маслій
