Якщо ще не читали книжку колишнього вчителя і журналіста із Запоріжжя Бориса Артемова «Марік», видану видавництвом «Білка» цьогоріч, маєте цю книжку прочитати. Вам дуже пощастить, якщо ви її прочитаєте. Звичайно, фіг цю книжку розрекламують усі ці глянцеві журнали та й електронні теж, однак досі нічого кращого про війну у нас написано і видано не було.
Стиль — суворий реалізм, навіть натуралізм, вражаючі деталі, іноді сентиментальні, пекучі до сліз.
Мені найбільше припала до душі повість «Марік» й оповідання «Жіночий день». Загалом книжка про смерть і умирання, переважно про окуповані українські території, про помилкове переконання частини людства, зокрема росіян, наче вони не тріски, хоча насправді вони теж є ними, просто до них іще не дійшла сокира.
Це також книжка про неймовірну силу літератури. Згаданий Марік, заблокований у підвалі, рятується тим, що пише щасливу історію про різдвяник…
Скажу коротко: після цієї книжки хочеться жити. Вона дає надію. Дякую авторові за це.
Роксана Харчук
