В задушливій імлі однакових розплавлених від спеки днів поволі проминає календарна середина літа. Вона зникає за обрієм пам’яті, розчиняється в розпеченому мареві, яким останні кілька тижнів літо зосереджено облизувало все, що трапляло в поле зору його палаючого небесного ока.
Десь на обрії сполохами ритуальних багать вже наливається жертовним соком Свято Врожаю, і на далеких заміських полях гострять півмісяці серпів і змащують механізми велетенських косарок. Невдовзі жнива річного врожаю і на полях серед шурхоту стиглого колосся звичних агрокультур наливаються соками химерні й ні на що не схожі квіти дитячих мрій. Їхні великі неприродно-яскравих кольорів суцвіття дезорієнтують бджіл, змушуючи змінювати завчені маршрути, пам’ять про які передавалася з покоління у покоління, а у птахів викликають передчасну тривогу щодо невідворотних майбутніх змін.
Скоро ці квіти остаточно дозріють і тоді в серпневих сутінках діти прийдуть зібрати врожай своїх мрій, який вони сіяли колись на цих полях посеред туманної мряки вічно застудженої осені, призвідниці їхніх перших шкільних років.
Якщо пощастить, діти прийдуть раніше за тих, хто з кривими серпами у вузлуватих руках завжди полює за врожаєм чужих мрій – тоді у них в житті все складеться добре і ніхто не буде скандалити на тісних кухнях і нервово курити у відчинену кватирку, ніхто з них не буде надриватися за копійки, або ж день за днем поволі й приречено хоронити себе на нудній і нікому не потрібній роботі, заколисуючи себе однією-єдиною думкою, що, може, хоча б у їхніх дітей все вийде і вони вчасно встигнуть все вчасно зібрати, вихопити за мить до того, як цих їхніх наївних мрій торкнеться криве лезо чужого серпа…
Словом, серпень не за горами, тож пильнуйте свій врожай, а також не дивуйтеся його іноді несподіваним плодам.
Олексій Жупанський
