Перший мій письменницький з’їзд припав на, здається, 1981 рік. Відбувалось все в залі Верховної Ради, не по-людськи пишно, урочисто і вопше. Не буду про подробиці — більш детально в книзі моїх спогадів. Отже. Я опинився серед небожителів. Ось Дмитро Павличко, ось Іван Драч. Ось Борис Олійник. Ось, ось, ось. Дух перехоплює… Але все ж найбільше мене вразила одна деталь.
Коли дійшла черга до виборів і всім було роздано червоні бюлетені зі списками кандидатів у Правління, делегати повсідались якомога більш осібно і взялись ті списки «вивчати». Я ж вкинув аркушика без вивчення і правок, бо нікого там в тому списку до пуття і не знав.
І тут я побачив Олеся Терентійовича Гончара. Він взяв бюлетеня, повагом обвів очима залю, знайшов місце якраз під балконом ( щоб навіть зверху не було видно), сів, без поспіху насадив на носа окуляри, розкрутив ковпачок чорнильної авторучки із золотим пером — і почав. Авторучка літала списком викреслюючи якщо не всіх підряд — то точно через одного. У мене очі на лоба полізли.
Як?! Божечко! Небожитель, лавреат всіх ленінських-сталінських і шевченківьких премій, кавалер купи високих орденів і медалей, член ЦК КПРС, врешті, якому мало би бути глибоко по цимбалах, є в тому списку який-небудь ім’ярек чи немає… А авторучка літала!
Я тоді ще не знав, що таке когнітивний дисонанс, але він у мене був. Небожитель! Сховавшись під балкончика! Викреслює зі списку! Навіщо?! Хто що може зробити класикові? Шевченко з Котляревським же ж давно померли? І Панаса Мирного в списках немає!
Я ще тоді нічого не знав про «небожителів». А от тепер спокійно, сидячи під балкончиком, спостерігаю «небожителів», котрі натхненно щитають лайки у ФБ. Щитають ретельно. У себе і у своїх ворогів. У друзів своїх друзів і у друзів своїх ворогів. У ВСІХ! І викреслюють, викреслюють, викреслюють…
… Що я цим хотів сказати? А повторити ще раз те, що немає нічого нового під сонцем. Все вже колись було. І ваше майбутнє — це моє минуле…
… Піду-но я зараз в садок. Там синички докльовують зиму, як великий шматок сала. До речі, минулого року це теж було.
Тарас Федюк
