Доведеться прочитати згаданий роман Галини Тарасюк, але хочу завважити, що надаремне вона так ридально сприйняла своє нелауреатство. Хоча вона права щодо продажності Шевченківської премії, клановості при її присудженні — досить згадати незабвенного комуніста Бориса Олійника, що довго керував її присудженням…
Та й за головування одного відомого львів’янина відверто говорили про купівлю-продаж… І права Галина Тарасюк щодо складу комітету, але…
Але хіба десь премії присуджують справедливо?
Скажімо, навіть професори-літературознавці не знають відсотків 90 писань лауреатів Нобелівської премії в галузі літератури.
Або взяти лауреатів нашої, Шевченківської премії – чи багато хто в Україні знають, скажімо, Анатолія Кичинського чи Дмитра Іванова, чи Павла Гірника (список можна продовжити), не кажучи про лауреатів за рознарядкою ЦК КПУ — всяких козаченків та собків?!
І чи ж ми не знаємо, як одному лауреату дали премію за плаксиво-сльозливі вірші про Україну за принципом «всьопропало», а другий її просто купив, написавши до того ж на модну при Ющенкові тему про Голодомор?!
Цікавіша інша тема — як розпоряджаються своєю премію лауреати? Одна — позичила свої 100 тисяч видавцю Фінкельштейну, який збанкурутував … разом з її грошима. Другий банально пропив — хіба дещицю витратив на якусь халабуду. Третій, віддаривши відчіпного парою комп’ютерів для рідної школи, зажав десь на рахунках і продовжує русифікувати Україну.
І тільки Григорій Джамалович Гусейнов — великої душі чоловік і великої працьовитості — поклав свою премію на депозит, який весь віддає на засновану ним Глодоську премію. І скажу вам, що його лауреати — на дві голови достойніші за багатьох лауреатів Шевченківської премії. Хоча — знову ж таки — чи багато хто в Украні читав щось Григорія Гусейнова?
На жаль…
Тож не варто кипіти, що не тому дали.
Бо ось недавно був у Чернігові лауреат Шевченківської премії Мирослав Дочинець — книжки його розмели, як гарячі пиріжки на зимовому базарі і до нього було не підступитися за автографом…
Другий же Шевченківський лауреат, завітавши на ту зустріч, никав холом та пританцьовував залом, щось скоморошничаючи — люди ввічливо посміювалися, та й по всьому… Добре, що вже хоч перестав на людей гавкати — і це я зовсім не перебільшую…
Такі лауреати.
Василь Чепурний
